Моя подруга з чоловіком відзначали олов’яне весілля. Десять років сім’ї. Запрошених було небагато, лише найближчі друзі і дехто з рідні. Почалося все добре. Розмовляли, грала приємна музика, вимовляли тости за “молодят”, пригощалися відмінною їжею. Дітям була виділена окрема кімната і вони там тихо, мирно грали. Нам не заважали. Розмова йшла про веселі моменти на весіллі подруги, потім з гумором розповідали, де і як познайомилися “молодята”, зі сміхом розповідали про процес притирання в перші місяці спільного життя. Потім, як це зазвичай буває, з веселих тем перейшли на турбуючі теми.
Стали обговорювати обстановку в країні, пандемію, боротьбу з нею. Мабуть, щоб повернути розмову з неприємних рейок на тему сім’ї, мама дружини перебиває чергового виступаючого. – А як у вас з фінансами? Грошей вистачає? – запитує вона зятя. Той не встиг збагнути, як відповісти взялася мама чоловіка: – Синок у мене отримує хорошу зарплату. І якби не ваш син, вічно тягне у нього гроші в борr, їм би напевно вистачало. Ну ладно взяв у борr, буває. Так він вже півроку тягне з поверненням. – Андрій позичав у вас грошей? Що ж ви нічого не говорили? Я б вам повернула, – сказала теща. Тут свято перетворилося на балаган.
Родичі з одного й іншого боку стали звинувачувати один одного у всіх смертних rріхах. Мені було дуже неприємно бути присутньою при цій сварці. Дружина, заревана, втекла в спальню. Я пішла за нею. Утихомирити. Поки я її заспокоювала, сварkа наби рала обертів. Моя подруга виrнала всіх, щоб сварка не переросла в бійку. Ми тільки-тільки заспокоїлися, прибрали зі столу, як заявився брат подруги: – Ти ж обіцяв, що будеш мовчати! Сказав, що потерпиш! Ти баба, а не мужик. Накричав він на зятя і пішов, грюкнувши дверима. Я теж пішла. Подружжю необхідно залишитися одним. Я, в цьому неподобстві, винним вважаю чоловіка подруги. Обіцяв мовчати-значить не тріпай язиком.