Я працюю вдома, тому мої діти завжди зі мною поруч. Нещодавно приїжджала до нас в місто племінниця, а у неї двоє хлопчаків такого ж віку, як мої діти. Вона попросила мене, щоб я пару днів посиділа з її дітьми, поки вона свої справи по роботі вирішувала. Я погодилася допомогти. Племінниця все благополучно зробила і поїхала. Я своїй подрузі розповіла, що так шкода, що діти племінниці далеко живуть, вони з моїми дітьми встигли подружитися, як ніби домашній дитячий сад вийшов.
І ось подруга скористалася моментом і вирішила своїх дітей теж до мене привести. Я подумала, що, може, їй терміново потрібно, щоб вона свої справи зробила. Так що, я з радістю прийняла її дітей. Але так тривало протягом усього тижня, і я стала втомлюватися. Хоч я і працюю з дому, але все одно мені потрібно бути повністю зануреною в роботу, а не в стеження за чужими дітьми. Я м’яко натякнула подрузі, що вже не встигаю стежити за всіма дітьми, у мене багато своєї роботи. Але подруга зробила вигляд, що не зрозуміла моїх натяків.
А мені в обличчя якось не хочеться їй грубити, та й тим більше при дітях. З наступного понеділка подруга знову привела своїх дітей до мене, і тільки вона зібралася йти на роботу – я їй сказала: – А ти нічого не забула? Все ж, не варто у мене залишати дітей, поки сама працюєш, я взагалі-то теж працюю вдома. Або плати мені як няні, або віддавай їх в садок. – Яка ж ти грубіянка, так і не скажеш, що подруга… Після цього наші відносини зійшли нанівець, але зате у мене з’явилося більше вільного часу і менше подруг, які використовують мене заради своєї вигоди.