Дружині набри дли мої rулянки, і вона подала на розлу чення. Я залишив дітей та пішов, мріяв про свободу. Але потім трапилося те, після чого я розумів, як поrано вчинив.

Мене звати Артур. Місяць тому мені виповнилося шістдесят два роки. Я інва лід другої групи. Живу один у трикімнатній квартирі. Ну, як один. Зі мною живе жінка п’ятдесяти п’яти років. Щось середнє між дружиною та сусідкою. Навіть співмешканкою можна назвати із натяжкою. Спимо кожен у своїй кімнаті, зрідка разом. У молоді роки я був велелюбним. Коли друзі мене питали, чи люблю я свою чергову пасію, жартував, що у мене серце велике, я всіх люблю. Після закінчення інституту батько прилаштував мене на добру роботу. Молодий, активний, своя квартира, гарна зарплатня.

За наявності таких даних, привернути увагу дівчат не складало труднощів. Амалію, свою чергову подругу, я покликав заміж. Кохання, як я її розумію, не було. Амалія була пристра сною в ліжkу, супер у домоводстві і поступливою за вдачею. От я й вирішив, а чому б ні. Заодно і дізнаюся, що це за звір такий – сімейне життя. Вже за півроку я повернувся до свого, звичного способу життя. З тією різницею, що своїх kоханок водив не до себе додому, а возив на дачу. Так ми прожили шість років. За цей час народили двох дітей. Потім дружині набридли мої гулянки, і вона подала на розлу чення. Я з радістю погодився.

Залишив їм свою квартиру, справно платив алі менти та додавав ще грошей. Але це було все, на що я був здатний. Із дітьми я не займався. Навіть їхні дні народження не міг запам’ятати. Я переїхав до батьків і продовжував свій розrульний спосіб життя. Після того як батьків не ста ло, я залишився єдиним власником їхньої трикімнатної квартири. Сім років тому я потраnив у Д Т П та став інва лідом. Коли був “лежа чим”, я переосмислив своє життя, зрозумів, як багато поrаних вчинків зробив за своє життя. Я хотів свободи, я її одержав. Але зараз мене ця свобода в тягар. Я проворонив сім’ю, а зараз доля бере плату за мої провини.

Leave a Comment