Мати мене ніколи не любила, я для неї була небажаною дитиною. Вона вважала мене тягарем і вважала, що я винна у всіх її невдачах. Через мене вона не могла спілкуватися з подругами, піти на танці та влаштувати своє особисте життя. Вона мене ніколи не цілувала, не обіймала, ми з нею ніколи навіть не жартували. А мою думку вона взагалі ніколи не питала, її взагалі в мене не мало бути. Незважаючи на все це, вона дбала про мене, одягала, годувала. З дитячих років я була зобов’язана вдома забиратися та готувати їжу до її приходу. А найприкріше було те, що я не повинна була траплятися їй на очі, коли вона була вдома.
На вихідні я ходила до подруги, вона теж жила сама з матір’ю. Вони мали зовсім інші стосунки, вони швидше були подругами. Вони сміялися, жартували, Іру обіймала, цілувала, вони обговорювали всі її проблеми. Мені залишалося тільки дивитися і мріяти про таку маму. Я давно одружена, я мама двох синів. У мене чудовий чоловік. Моя сім’я дуже дорога мені. З матір’ю наші стосунки так і не налагодилися, у вихідні я ходжу до неї в гості, допомагаю по дому. Вона досі звинувачує мене у всіх своїх нещастях. Чоловіка відправили у відрядження. А я, як на зло, упала і ногу зламала.
Я попросила мати допомогти мені з хлопчиками, а вона мені в трубку прокричала, що ненавидить мене і моїх дітей. І вона каже мені, що нічим не зобов’язана, їй начхати на нас, вимагає, щоб більше я її не турбувала. Було прикро до сліз. Невже вона не мала ніяких почуттів до мене? Мені іноді здавалося, що в неї замість серця камінь. Я подзвонила свекрусі. Вона дуже гарна жінка. Мені пощастило хоч із свекрухою, незважаючи на те, що вона жила в сусідньому місті, все одно приїхала до мене. Вона не лише за дітьми наглядала, а й за мною. Я дуже рада, що поруч є така хороша людина. Чужа жінка виявилася мені ближчою і ріднішою, ніж рідна мати.