Вирішила я поїхати провідати молодшу дочку та онучку. Зібрала смачних гостинців і , нічого не кажучи , вирушила в дорогу. – Я так по вам скучила ! – Вигукнула я, як побачила дочку з онукою. – Чому нас не попередила? Навіщо все це привезла? – відповіла дочка. З кожним приїздом я відчувала, як мені важко дається дорога: вік давав про себе знати. Моя старша дочка живе за кордоном, у неї двоє дітей, яких я бачила лише за фотографіями. Син живе у місті, в якому виросла його дружина. У нього нещодавно народився син. Онука я бачила лише одного разу, але вони часто надсилають нам фотографії, а ми милуємось.
Найближча до нас молодша дочка. Вона одна підняла дочку, коли її ваrітну поkинув чоловік. Внучку до 6 років я виховувала, а потім моя дочка купила квартиру, і вони переїхали. Після цього ми більше спілкувалися по телефону, але ніщо не замінить живого спілкування. Чоловік скласти компанію не зміг – високий тиск. Коли повернулася онука із занять, я мало не задушила її в обіймах від туги. Під час вечері дочка уточнила, чи я купила квиток? Мені здалося, що хотіли мене якнайшвидше відправити додому.
Я намагалася допомагати дівчатам по дому: готувати, прибирати, але швидко зрозуміла, що їм не подобається все, що я роблю. Бачила я їх рідко-робота, навчання, тренування, а ввечері кожен сидів у своєму телефоні. Спілкувалися мало. Раптом я випадково почула, як онука питала у матері, коли я поїду, а та просила ще трохи потерпіти. Я зібрала речі та поїхала, помінявши квиток на день раніше. Вдома мене з радістю чекав сумуючий чоловік. Я не стала його засмучувати і говорити про причину раннього приїзду. Нехай живуть окремо та щасливо!