Нарешті, у мене з’явилася квартира. Вона була в старому, але міцному та гарному будинку. Видно, що постаралися на славу, коли будували. По сусідству зі мною жила велика родина. Я дивувалася, як стільки людей помістилося у трикімнатній квартирі. Там мешкала одна дівчина, з якою ми потоваришували. Вона прибігала до мене покурити, бо не хотіла, щоб удома дізналися про її погану звичку. Клара розповіла про свою сім’ю. І як сталося, що всі вони жити разом. Вони мають трикімнатну квартиру: в одній живуть бабуся з онуком, який повернувся з ар мії, в другій живуть ця дівчина та її чоловік, у третій кімнаті живуть батьки онука.
Спочатку у трикімнатній квартирі жили лише бабуся та дідусь. Але незабаром дідусь поkинув цей світ. Бабушці було важко одній, і вона потребувала грошей. Ось вона і взяла в одну кімнату квартирантку Клару. Їй було дуже зручно, бо було тихо, дешево та близько до місця роботи. Згодом дівчина вийшла заміж і чоловік переїхав до неї. А до бабусі до кімнати оселився її онук, який повернувся з ар мії. Через деякий час його батьки здали свою квартиру, а самі переїхали до третьої вільної кімнати. Після цього щодня у квартирі були сварки та сkандали.
Клара часто лая лася з чоловіком, бо мав дуже важкий характер. Обстановка завжди була напружена. Я запитала, чому вони не з’їдуть, якщо їм так поrано. Клара пояснила. Виявилося, що був складений договір, за яким вона з чоловіком мала прожити один рік у цій квартирі. От і маємо якось дожити цього року. Потім з’їдуть на орендовану квартиру. Після її розповіді я зрозуміла, як добре жити у власній квартирі без сторонніх, родичів та батьків. Краще я дзвонитиму їм двічі на день і гостюватиму у них кілька разів на рік, ніж бути під вічним контролем і весь час сва ритися. А до галасливих сусідів я вже звикла.