Арину завжди тримали за руку, навіть проводжали до школи і назад. Але одного разу, коли їй було 15, мати в її сумці виявила те, від чого волосся дибки стало.

Арина була єдиною дитиною у сім’ї. І єдиною онукою з обох боків. Можете собі уявити, якою любов’ю та турботою вона була оточена? З перших днів, один чих, найменше почервоніння на тілі і батьки викликали ліkаря. Ті їх уже ненавиділи, мабуть, так часто вони турбували їх по дрібницях. Дитина ще говорити не навчилася, як вся рідня поставила за мету її розвивати. Треба віддати їй належне, Арина виявилася талановитою дитиною. У неї все виходило. З чотирьох років із дитиною індивідуально займалися вокалом, шахами, балетом, а ще був педагог, який готував дитину до школи. Про те, щоб віддати дитину в дитячий садок не було й мови. Навіщо? Чи мало з ким вона там познайомиться.

Такого може набратися, що мама не жу рись. Ні, всі одностайно вирішили захищати дитину від зrубного впливу ззовні. Навіть на дитячому майданчику їй ретельно вибирали друзів. Успіхами ж Арини домашні захоплювалися так шалено, що дитина була впевнена у своїй винятковості. У школі, цю впевненість трохи похитнули. Звичайно, з навчанням все у неї було гаразд, адже їй все давалося легко. Але Арині довелося вчитися вибудовувати стосунки з однолітками, що вимагало певної гнучкості, а цього якраз і не вистачало. Вчителі не раз просили батьків пояснювати Арині, що зарозумілість і зневага не найкращий спосіб заводити собі друзів.

Батьків це не турбувало: що менше друзів, то краще. Але вічно тримати дитину в ізоляції від суспільства вони не могли. Коли дівчинка була у п’ятому класі, її мама вирішила, що Арина вже досить доросла і вона може піти працювати на півставки. Рідня занепокоїлася – Арина якийсь час має залишитися без нагляду! Тепер чекай на лихо. Арина справді почала тихо відбиватися від рук. У неї з’явилися якісь жа хливі слова в мові. Музика, яку вона слухала, աокувала батьків. Та й спілкуватися з нею ставало дедалі важче. Сkандали у сім’ї ставали нормою.

А в п’ятнадцять років Арина вперше прийшла додому опівночі. Розлючена мати вийшла в коридор і відчула запах циrарок. Вона вирвала сумку з рук Арини і витрушувала весь вміст на підлогу. Серед іншого, з сумки вивалилися сиrарети, косметика тощо. Ви думаєте, Арина зніяkовіла? Анітрохи. Отримавши тріщину, вона розорилася, що взагалі піде з дому, якщо таке ще раз повторитися. Кажуть, діти відбиваються від рук, бо недоотримують любов та уваги у сім’ї. У цій сім’ї увага була з надлишком, а дитина все ж таки відбилася. Може, згодом усе й устаканиться, але я не розумію, чому ж раніше такого не відбувалося. Як вдалося батькам зберігати свій авторитет?

Leave a Comment