Кілька років тому я розлу чилася з чоловіком: він, звичайно ж, нам з донькою нічим не допомагав. Я сама ростила Софію і тягнула все на собі. Коли вона була маленькою, мені вистачало зароблених грошей, але діти ростуть-і витрати разом з ними. Багато разів я говорила дочці, що їй пора знайти підробіток, тому що велика частина грошей йде на оплату навчання в університеті. Вона говорила, що і без цього сильно втомлюється, і у неї немає часу. Я, звичайно, не хотіла навантажувати свою дитину, і на цьому тема закривалася. Минуло кілька років, Софія закінчила університет і забрала диплом.
Вона все ще не хотіла нічого чути про роботу, говорила, що їй потрібен час, щоб зібратися з думками і визначитися з тим, чи буде вона працювати за фахом. Я, звичайно, була в աоці, що стільки років навчання могли пройти даремно. Час минав, роздуми Софії затягнулися на кілька років. Невже це такий довгий процес? Їй вже 26 років, скільки можна сидіти на шиї у матері? Адже вона прекрасно бачить, що я працюю без вихідних і не встигаю нічого. Повертаюся дуже пізно, а зарплати вистачає тільки на те, щоб не залишатися голодними. Дівчина вже доросла. Їй, бачте, хочеться дорого і красиво одягатися, ходити в ресторани з друзями.
Телефон дорогий теж я їй в кредит брала, і за Інтернет плачу кожен місяць. Вона ще й сміє скаржитися на те, що вдома немає їжі. Так, ми часто їмо макарони, картоплю або гречку, але іншого виходу немає. Дочка скаржиться, що це nсує її фігуру. А те, що вона цілими днями на дивані лежить, не псує, цікаво? Я їй кожен день повторюю про те, що для красивого життя потрібні хороші гроші. Якщо вона хоче смачно їсти і модно одягатися, то може нарешті почати заробляти. Вона ображається на мене і робить вигляд, що шукає роботу. Звичайно, за її завищеними критеріями складно буде щось знайти. Нічого не змінюється, а до кінця місяця Софія, як завжди, скаржиться, що ми живемо гірше за всіх…