Ми назвали сина Олександром на честь дідуся за батьківською лінією. Він був кумедним хлопчиком, завжди відрізнявся від інших дітей його віку. У дитсадку з ним трапилася кумедна історія, яку ми часто згадуємо. У ті роки Олександр було дуже популярним ім’ям. Навколо було багато Олександрів, яких коротко називали Сашком, і серед друзів, і серед родичів. Скрізь одні Олександри: у супермаркеті, у дворі, у школі, у дитсадку. Не можу точно сказати, чим це було зумовлено. Коли синові виповнилося чотири, я віддала його в дитячий садок і сама влаштувалася на роботу. Втомилася сидіти у декреті.
У групі було два Олександри, і обох звали Сашком. Ніхто з них не відгукувався на Саню чи Аліка. Ми теж його звали Сашком. Батьки привчили їх відгукуватися лише з ім’ям «Саша». Це створювало незручності для дітлахів та вихователів. Мені навіть було шкода їх. Коли звертаються до якогось конкретного Сашка, відповідають одразу троє. Або, навпаки, ніхто не реагує, думаючи, що вихователька звернулася до іншого. Якось, коли я прийшла забирати сина, вихователька та батьки зібралися, щоб знайти вихід із якоїсь ситуації. Про блема потребувала вирішення. Вихователька запропонувала вигадати варіанти. Ми почали обговорювати.
Вихователька звернулася до дітей і запропонувала їм самим вигадати коротке ім’я для себе. Діти замислилися, один із них подивився на свою маму зі здивованими очима, не знаючи, що сказати. Другий звернувся до своєї мами, покладаючись на допомогу. Раптом мій син схопився з місця і сказав: “Я знаю. Я буду – Олександр Перший, він – Олександр Другий, а той – Олександр Третій! Усі присутні зі сміху покотилися. А потім мене запитали, хто у нас у сім’ї так захоплюється вивченням історії. Так і стали його називати цим ім’ям. Я сама дуже здивувалася. Ось який у мене кмітливий син, одразу знайшов вихід. Тепер він виріс, але продовжуємо називати його Олександром Першим. Я пишаюся ним.