Ми з чоловіком познайомилися в ресторані, на весіллі мого двоюрідного брата. Він запросив мене на танець. Я закохалася в нього з першого погляду. Я йому теж подобалася. Ми стали зустрічатися, потім він зробив мені пропозицію, і я дала свою згоду. Я працювала в міжнародній компанії і отримувала вдвічі більше чоловіка. Він працював бухгалтером, у нього була середня зарплата. Він не прагнув більшого: зарплата влаштовувала його. Я говорила, що потрібно знайти високооплачувану роботу, але він ігнорував мої слова. Ми прийняли рішення розділити фінансові обов’язки, тобто-вести незалежне матеріальне життя один від одного.
Я повинна була забезпечувати харчування і потреби дітей, а чоловік повинен був платити оренду і збирати гроші для покупки нової квартири. Після народження другої дитини я зрозуміла, що мені потрібна машина, так як з двома дітьми мені було дуже важко переміщатися з одного місця на інше. На громадському транспорті було незручно і некомфортно з двома дітьми. Одного потрібно було відвезти в поліkлініку, іншого – в садок, до педіатра, до стоматолога, потім робити покупки, в ательє і т. д. Я отримала материнський капітал – і на ці гроші купила машину, не розкішну, малолітражку. Чоловік різко відреагував, він був в сказі.
Його дра тувало те, що я купила машину, не порадившись з ним. Я прекрасно знала, що він не погодиться, а мені вона дуже потрібна. Він став мене дорікати, мовляв, я не вмію правильно витрачати гроші. Я намагалася йому пояснити, але він мене не слухав. Кричав на мене, кричав весь вечір. Навіть покликав своїх батьків. Ті підтримали сина, стали мене ображати і принижувати. Чоловік поставив ультиматум: або я віддаю машину свекру, або-розлу чення. Я вибрала другий варіант. Сама подала на розлучення. З дітьми переїхала до моїх батьків. Мені не потрібен такий чоловік, а з його родичами я взагалі не хочу спілкуватися. Чоловік дзвонить, просить вибачення, але я не хочу більше бачити його.