Мої батьки завжди були зайняті своєю роботою. Мама працювала співробітником в науковій організації. Весь час була або на роботі, або в бібліотеці, багато читала. Батько ж був начальником, теж пропадав з ранку до вечора. Я весь день була вдома одна. З дитинства навчилася готувати, мити посуд, прибиратися, словом – я виконувала всі домашні обов’язки. Вже в 15 років я знала, як вміло вести господарство. Сусіди говорили, що я буду хорошою господинею. Пройшли роки, я стала дорослою, у мене з’явився залицяльник. Ми зустрічалися і одного разу він зробив мені пропозицію.
Коли я збиралася переїхати до чоловіка, моя мама не хотіла мене відпускати; ри дала, говорила, що без мене вона пропаде. Хоча моя мама була дорослою жінкою, вона нічого не розуміла в домашніх справах. Кликала мене кожен день, іноді навіть два-три рази. Я не могла залишити своїх батьків, адже знала, що вони потребують моєї допомоги. Моєму чоловікові не подобалося, його дра тувало те, що в будь-який момент я можу побігти до батьків, тому що мама без мене не може впоратися. Потім батько вийшов на nенсію, і я подумала, що він стане допомагати мамі, але nомилялася.
Тепер батько став випивати, приводив своїх друзів-товаришів по чарці в гараж – і вони там організували n’янки. Тепер мама стала кликати мене, щоб відчитувати батька. Я повинна була відкладати всі свої справи і бігти до мами. Мені вже це набридло. Я не розумію, чому я повинна відкладати справи і бігти до них вирішувати їхні nроблеми. Вони дорослі люди, можуть самі розібратися і залишити мене в спокої. Не здивуюся, якщо одного разу мій чоловік зі мною розлу читься і знайде собі іншу дружину. Виходить, що я більше часу проводжу з батьками, а не з ним. Не знаю, як напоумити їх. Це серйозна nроблема, яка вимагає негайного вирішення.