У мене є сусідка, тітка Ганна, дуже мила жінка. У своєму солідному віці вона любить займатися спортом, бігає в нашому саду щоранку, увечері з собакою ходить. Завжди в русі. Тільки ось неща сна тітка Аня. Розповідала вона мені, що вже два роки не спілкується зі своєю єдиною донькою. А все через квартиру. -Вона мене тоді перед вибором поставила. Або я мала квартиру нашу продати, адже живемо ми в хорошому районі, таке місце ще пошукати треба. А гроші поділити на дві частини. На першу частину донька собі квартиру знайшла б, а на другу мені однушку приглянули б.
-А що не так із вибором? -У тому і nроблема, що я все життя в цьому районі прожила, мені тут добре і зручно. Куди мені на старість років переїжджати? -А Дочка що каже? -Сказала, що мені на роботу щодня не потрібно, на відміну від неї. Тому вона сприйняла мою відмову як каnриз. Мені навіть nрикро стало. Після відмови продавати квартиру донька тітки Ані кудись зникла. Два роки не виходить на зв’язок, хоч їй уже й дзвонили, і писали. Ніяк до неї не достукатися. Хтось із родичів казав, що вона день і ніч працює, щоб собі на квартиру хоч якісь гроші заробити.
Донька тітки Ані працює бухгалтером одразу в кількох місцях. Але в неї ще з дитинства великі nроблеми із зором були, тому їй не можна надто довго напружувати очі. Але, мабуть, доводиться, тому що бухгалтер з ранку до ночі то й роблять, що рахують і біля комп’ютера все записують. Так і не можу зрозуміти, хто в цій ситуації має рацію. Тітка Аня, якій на старість років потрібен відпочинок та комфорт. Або її донька, яка гробить своє здоров’я, хоча вона має свою законну частку в квартирі.