Моя свекруха – добра і добра жінка. Я можу сказати, що мені пощастило з нею. Але вона має дивна риса характеру. Ще до весілля чоловік розповів мені про особливості своєї матері. І я вдячна йому, бо, можливо, у нас не склалися б з нею такі добрі стосунки. Перед кожним святом моя свекруха ретельно запитує, що мені потрібне. Я вибираю щось у середньому ціновому діапазоні, щоб свекруха нічого не запідозрила, і щоб було їй по кишені: адже вона на nенсії. Я вибираю те, що мені не потрібне. Не дивуйтеся, зараз розповім чому.
Вона ходить по магазинах, ретельно оглядає товари, потім у бід них продавців, з якими давно знайома, купує подарунок, акуратно загортає у багаторазовий обгортковий папір та закріплює стрічкою. Потім цей подарунок вона мені вручає. І тут починається найцікавіша частина. Моя свекруха щодня приходить і починає ставити запитання про подарунок: чи подобається він мені, чи потрібний він мені, чи я ним користуюся? Потім робить ковток чаю і йде, мовляв, у неї повно справ. Потім вона починає сkаржитися, що їй важко прибирати, гладити, прати.
І якщо вона мені подарувала чайник, у неї раптово почалися nроблеми із власним чайником; якщо подарувала мультиварку, то якісь nроблеми із плитою. Вона відверто не говорила “віддай”, просто натякала. Я, звісно, не відмовляла. Говорила, що тимчасово, але вона так і не повертала цієї речі. Я не обра жалася. Це навіть тішило мене. Якось ми зайшли до неї на чай. Просто вирішили зробити їй сюрприз, купили тортик та зателефонували у двері. Побачивши нас, вона розгубилася, не знала, як нас швидше випровадити. Я здивувалася, ніби нічого поrаного не зробили, просто зайшли до неї. Чоловік усміхнувся, глянув на мене і сказав, що його мама не встигла прибрати чайник, який віджала в мене минулого року.