Вчора мій двадцятирічний син прийшов додому і каже: “Мамо, я хочу стати повором, навчи мене готувати, будь ласка, мені це дуже потрібно”. Я з подивом подивилася на нього. Хочу зрозуміти, може жартує. Але ні, він говорить серйозно, я по очах бачу. Він навчається в престижному університеті, на юридичному факультеті. – Чого? – вигукнула вона. – Мам, ти ж смачно готуєш, навчи мене готувати якусь смачну страву, – повторив син. – Ти ж начебто на юриста вчишся, і хочеш кидати навчання, щоб стати кухарем? Скажи мені, будь ласка, чому ти вирішив змінити професію. Я постараюся зрозуміти і підтримати, – сказала я синові: хотіла зрозуміти, що у нього на думці.
– Тому що я теж, ось так само, свого часу, поміняла технічний внз на кулінарний технікум. Тому що і мама моя була кухарем, і тато. Син розповів, що йому подобається однокурсниця. Він любить її. І її мати сказала, що видасть дочку заміж тільки за ту людину, яка вміє смачно готувати. І ось, вона оголосила конкурс, запросила шанувальників дочки, щоб покуштувати приготовані ними страви. Він сказав, що хоче одружитися на цій дівчині і тому зробить все, щоб завоювати серце тещі. Весь вечір ми з сином возилися на кухні. Я керувала, а син клопотав, маринував, запікав.
І блюдо вийшло дуже смачне. Пальчики оближеш. Все зробив власними руками. На наступний день я з нетерпінням чекала сина. Коли він прийшов, я відразу запитала, як пройшов вечір. Син мій із задоволеним виглядом сказав: “все окей, матуся, від моєї страви всі були в захваті, м’ясо вийшло соковитим і ніжним, всі хвалили мої кулінарні здібності. Виявилося, що моя майбутня теща не любить м’ясо, вона вегетаріанка. Але я твердо вирішив, що хочу стати кухарем, як мій дідусь. Краще вже бути хорошим кухарем, ніж некомпетентним юристом”. Я з ним згодна.