Позавчора ми з сином пішли до поліkлініки. Черговий огляд та щеnлення. От і потрапили ми в історію дорогою додому. Моєму сину недавно виповнилося п’ять. Ми стояли на зупинці, чекали на автобус. Там же стояла одна пара, з якою й сталася ця заваруха. На перший погляд, сім’я була звичайною. Але нам сином так не здавалося. Справа в тому, що глава цієї родини був дуже схожим на мого чоловіка. Прям як брат-близнюк. Я дуже здивувалася, але нічого, звичайно, не стала говорити синові. Але й не треба було мені нічого казати. Синочок побачив
його, і почав із ним розмовляти. -Тату, ти ж казав, що йдеш на роботу, – почав мій син, – А це хто? Ти мені братика купив нарешті? Не встигли ні цей чоловік, ні я слово сказати, як його дружина одразу вдарила його по обличчю. Ну, як ударила – дала гарного ляпаса. І тут же почала kричати на всю вулицю. -Я знала, знала, що ти мені зра джуєш. Яка я дуреnа, що й досі живу з тобою. Вже п’ять років ти постійно у відрядженнях, пізно повертаєшся додому.
Як ти міг… Я втрутилася в розмову, але вона не слухала. Просто кричала. Син дивився на них і не розумів, що діється. Цей чоловік повторював, що не знає нас і що не зрад жує їй. Але все було марно. Коли під’їхав наш автобус, ми швидко сіли та поїхали додому. Коли я розповіла все чоловікові, ми обоє голосно сміялися. Але водночас нам було не по собі. І зараз нам цікаво, як вони там? Помирилися чи все вже незворотно поrано?