Надія Олександрівна мешкає в Одесі. У неї там свій власний будинок та свій город. Живе вона там одна вже дуже давно. Єдина донька вийшла заміж 12 років тому та перебралася до столиці з чоловіком. І тоді Надія Олександрівна допомогла дочці. Допомогла із квартирою. Олена, її дочка, попросила маму продати квартиру та допомагати із внеском за іnотеку. Чоловік Олени нормально заробляв, але, якби Олена не працювала, у них точно не було б своєї квартири. Нині ж вони майже закрили іnотеку. Надія Олександрівна була дуже рада, що донька живе у столиці, у неї нормальна робота, своя квартира, онуки здорові та розумні. Але nроблема в тому, що вона не бачила онуків та доньку вже 5 років.
Вони не їдуть до неї, мовляв, усією сім’єю це дорого. А сама вже у віці, літаком точно не полетить до них, а на поїзді довго. Але таки вона вирішила поїхати. Попередила доньку ще місяць тому, з надією, що вона візьме відпустку на 7 днів хоч би. Надія Олександрівна хотіла гуляти з донькою, проводити час із онуками, купити їм те, чого хочуть вони. Покататися на машині зятя, ну щоб разом проводити час. Так ось. Приїжджає Надія Олександрівна до столиці увечері, її зустрічає зять і машиною привозить додому. Вона дарує онукам подарунки, п’є із донькою чай, розмовляють. Потім Олена готує для неї кімнату і дає ключі від будинку.
-Мам, почувайся як удома. У холодильнику є все потрібне. Можеш приготувати все, що захочеш. Вранці, мабуть, не зустрінемося, мені треба працювати, а діти підуть до школи. А ти можеш прогулятись у парку поряд з будинком, – сказала донька. -Як же так. Ти не взяла хоч би на три дні відпустки? Я що, буду одна вдома сидіти? – запитала обу рена Надія Олександрівна, – а онуки що? Після школи не вільні? -Ні мам. Вони мають заняття. А я б не змогла взяти відпустку. Навіть коли діти хво ріли, не відпустили, ви бач, – відповіла Лена. Ось так і минули ці десять днів. З донькою бачилися вечорами, з онуками теж. Не чекала такого дбайлива мама та бабуся. А чи правильно вчинила дочка? Невже неможливо було взяти відпустку хоча б на три дні?