Я поки що не можу відправити свою дочку до мами, хоча повністю їй довіряю. У мене з батьками прекрасні відносини, вони дуже прості і сердечні. Плюс, мама просто обожнює дітей. До того ж, для дитини, пожити в сільському будинку – незабутні спогади. Я і сама мрію з’їздити до батьків, поговорити з мамою, полежати на гамаку, поїсти черешні і почитати книжку. Але не відпочивала я з тих самий пір, як наро дилася моя дочка – вже 2 з половиною роки. Вона у мене дуже активна, я змушена стежити з нею цілими днями. Свекруха відразу оголосила мені, що не хоче бути бабусею, тому розраховувати на неї не доводиться.
-А як же доньці вас називати? – По імені, Юля! Так і завелося. Втім, таке звернення ми чуємо нечасто, адже свекруха заходить до нас пару раз на рік. Чоловік мій, Віктор, дуже багато працює, та й добре заробляє. У нас є квартира, машина, я сама ні в чому собі не відмовляю. Можу ходити по салонах і магазинах стільки, скільки захочу. Ось тільки на все це у мене немає часу. Все, що я можу зробити, це замовити кілька речей по інтернету. Крім малятка, на моїй шиї весь побут і все господарство. Віктор, звісно, ніяк у цій справі не допомагає. Максимум, може пару хвилин пограти з донькою, поки я пилосошу.
Але я-то знаю, що, коли чоловік жив один, він з усім прекрасно справлявся. І готував, і прав, і прибирався. А зараз навіть їжу з холодильника не дістане і не розігріє. А я зобов’язана готувати йому каву і підносити шкарпетки, коли він сидить на табуретці і одягає взуття. – Будинок і сім’я – це твоє завдання. Моє завдання-заробляти rроші. І не причепишся. Я ніколи не турбувалася про гроші, адже Віктор завжди переводив мені на карту ту суму, яку я називала. Може, мої претензії не обґрунтовані? Або ж я, все ж, права на рахунок того, що йому варто допомагати мені з дитиною і з готуванням – хоча б у вихідні?