Свекруха моя була зав зятою прихильницею телепередачі “Дом-2”. Вивчила всі випуски вздовж і впоперек. А на мені відпрацьовувала всі набуті навички від перегляду цього тераріуму. Я задумала відірвати її від цього навчального посібника інтриг. Вирішила купити нам будинок у селі, і переселити туди свекруху. А щоб простіше було вмовити ту на переселення, будинок підібрала у селі, де живе її сестра із сім’єю. Будинок купили у жовтні, а вже наприкінці березня мій чоловік привіз свою матір туди на ПМП. Наступного дня свекруха зателефонувала мені: “Ти сподіваєшся, що я тут жити стану? На який мені це село здалося?! Ніяких тобі городів і грядок не буде…” І так далі і тому подібне.
Ну, інтриrанка, ну викидень “Дома-2”, думаю я. Більше п’яти місяців, у сина, мрійливо закочувала очі і “співала” про те; як мріє жити поруч із сестрою, про сільську еkологію, про ягоди-гриби у лісі. А наодинці, по телефону, ця стерва вирішила мені дулю показати? – Село ми підбирали “під” вас. Щоб ближче до рідні. Примушувати ми з чоловіком, нікого не збираємося. Не потрібен вам город – і нам не треба. Потрібен вам город – садіть. Мені з чоловіком важливо, щоб ви не в квартирі протухли, а дихали чистим повітрям, – сказала і дала відбій розмові. Два роки ми з чоловіком приїжджали до неї наїздами на день.
Привезти щось, допомогти чимось, відремонтувати щось, що зламалося. Через два роки вирішила поїхати до неї з дітьми, пожити місяці зо два. Але витримала три тижні. Я виношу будь-яке старе, що залишилося від колишніх власників будинку, вона притягує їх зі сміт тя назад. Я упорядковую город, вона лізе з настановами… Я готую дітей до школи, займаюся з ними, вона при них струшує, мовляв, я неправильно навчаю… Я терпіла, доки доробляла заплановані у домі справи, а потім зібрала наші з дітьми речі та повернулася до міста. Через рік знову туди їхати, будинок вимагає догляду. Як ми зі свекрухою уживемося, навіть не уявляю.