Ми з Сашком познайомилися у тринадцять років. Він мчав на велосипеді вулицею і ненароком мене збив. Я впала і пора нила ногу. Він допоміг мені дістатися додому. Потім кожен день заходив до нас питати, як у мене самопочуття, просто побалакати. Незабаром наші шляхи перетнулися у старшій школі. Після школи його забрали до армії. Я вступила до університету. Спочатку він писав мені листи, але незабаром перестав. Я особливо не помітила цього, тому що була зайнята навчанням, новими друзями та новими захопленнями. Незабаром у мене з’явився хлопець. Він був із забезпеченої сім’ї.
Мав круту машину, на якій ми разом каталися. Я закохалася в нього, але він kинув мене. Потім я дізналася, що ваrітна, і коли повідомила йому, він відповів: <<Нічого страաного. Я дам rроші, позба вся дит ини>>. Спершу я так і збиралася робити. Але після обсте ження ліkар мені сказав, що якщо я зроблю так, більше не зможу заваrітніти. Звичайно, я передумала, лишила дитину. В мене наро дився син. Я стала самотньою матір’ю. Батьки допомагали мені з дитиною. Приблизно через два роки ми з Сашком випадково зустрілися на вулиці, як у дитинстві. Я відчула, що він радий нашій зустрічі.
Я хотіла розповісти про себе, сам він не розпитував. – Не треба нічого розповідати. Я все знаю. Я теж була рада цій зустрічі. Він став дзвонити, запрошував на побачення, іноді навіть із сином. Вони знайшли спільну мову. На одному з чергових побачень Олександр зробив мені пропозицію і додав, що також хоче уси новити мою дитину. Я була дуже щаслива почути це. Зараз у нас із Сашком четверо дітей, два сини та дві доньки. Дорогі мої, бережіть ваше перше кохання. Воно найчистіше та щире.