Я своїх родичів з села особливо ніколи не любила. Вони завжди заздрили моїм батькам, тому що ми були людьми не бід ними. Коли я закінчила школу і переїхала в місто, то вони шушукались про мене і говорили гидоти. Наприклад, одна з родичок якось сказала мамі, що я гуляща, тому в університет вступити не зможу. В університет я вступила, закінчила його з відзнакою. Влаштувалася на престижну вакансію, там же зустріла свою долю. У село особливо не їздила, тому що батьків не ста ло, а родичів бачити не хотілося. Перед моїм днем народженням мені подзвонила двоюрідна сестра. Заявила, що вони всією сім’єю приїдуть на святкування. Я їх не запрошувала, але сказати про це не змогла.
Вранці я приготувала сирники, щоб родичі поснідали, але вони відмовилися. Сказали, що підуть гуляти містом, а до вечора прийдуть на святкування. Провівши їх, я побігла в магазин. Купила французьке шампанське, креветки, ікру, грошей на продукти не шкодувала. Я хотіла їх здивувати, тому що в селі вони такого точно на їли. Я накрила хороший і дорогий стіл. Родичі прийшли, сіли за святковий стіл, але були з розчарованими обличчями. Ніхто нічого не брав, щоб поїсти. – Щось не так? Я просто намагалася вам догодити, наготувала всього самого смачного і цікавого. Ви таке, напевно, не пробували.
Поїжте салату з креветками, він дуже смачний. – сказала я. – А у тебе нормальної їжі немає? Сказала б, ми привезли б з собою. Картоплі краще б посмажила, а не зрозуміло яка тварина. Відчуваю, залишимося ми сьогодні rолодними. – сказав дядько. Я намагалася не розре вітися, але у мене не вийшло. Я зі сльо зами на очах попросила виїхати їх назад в село. Вони стали обурю ватися ще сильніше. – Могла просто встати і картоплю посмажити, а не виrаняти нас на вулицю в такий час. – обурю валася тітка. Але я їх не чула, мені було приkро за витрачені гроші і час. Більше з родичами я не спілкуюся.