Пенсіонерка Алла Василівна ділилася зі мною пере живаннями: – Коли син моєї сестри одружився, вона розміняла свою 2-кімнатну квартиру на дві однокімнатні. Думаєш, молодим подарували? Ні: в одній живуть із чоловіком, а другу здають в оренду – синові та невістці. Але всім твердить, що допомагає молодій сім’ї. Та гаразд?! Так, ціну за оренду не дуже вже підняла, але я знаю, що в тому ж районі можна знайти подешевше варіант. Так твоя сестра каже, що синові вигідніше знімати у батьків, ніж у незнайомих господарів. Мотивує свій вчинок дружини ще й тим, що ця квартира все одно врешті решт дістанеться їхньому синові: адже інших спадкоємців у них немає.
Можуть дітей заздалегідь записати в садок, школу доглянути поблизу. -В принципі, логіка в цьому якась є… -Яка тут логіка? Невістка скоро наро дить. Але ваrітність у неї протікає сkладно. Дай Бо же, щоб усе обійшлося. Але ж після народ ження їй доведеться йти в деkрет! А за квартиру платити доведеться ту ж суму! -А Ти з сестрою не намагалася поговорити? -Намагалася, але який у цьому толк. Вона лише плечима знизує, каже, що самі nенсіонери, їм також треба виживати. Вона всю молодість, на кшталт, планувала: накопичити на квартиру, а потім здавати її, щоб була прибавка до пенсії.
А я не можу її зрозуміти, і ніколи б так не вчинила. Начебто не син він мені, а племінник, а сер це бо лить, як за рідну дитину! Я слухала її і розмірковувала, як можна зрозуміти цей вчинок? Наприклад, вас не бен тежать фінан сові відносини між дітьми та батькам? Пам’ятаєте, як було раніше? Батьки працювали все життя, щоб забезпечити своїх дітей. І не переставали це робити, коли ті мали сім’ї. А потім і діти, вставши на ноги, починали допомагати своїм батькам. І якщо в якійсь сім’ї було не так, то відбитися від засудження суспільства було дуже складно. Так! Змінилися часи!