Ярослава та Микита познайомилися в університеті. Це було кохання з першого погляду. Вони закохалися один в одного відразу. До 5-го курсу тривав їх цукерково-букетний період. Все було як у піснях про кохання, Рося та Микита не любили, а буквально дихали один одним. На 5-му курсі вони зіграли весілля. Через рік уже почалися дрібні неnриємності у житті молодої пари. Точніше, не дрібні неприємності, а одна велика – Ніна Михайлівна, улюблена свекруха Росі. Вона була з тих, хто не переносить духу “інших жінок” своїх синів. Ніна Михайлівна не хотіла втра тити сина.
У присутності Микити мати була божа кульбаба, але залишившись на самоті з невісткою, кидалася їдкими словами. Її лисячі очі та зміїні замашки ідеально доповнювали стереотипний образ справжньої свекрухи. Якось Микита та Рося вирішили влаштувати собі міні-відпустку – злітати на море на тиждень. Вони знали, що такий формат відпочинку Ніні Михайлівній не подобається, тож вирішили тримати це потай. Недовго їхня таємниця прожила – Микита проговорився. Ніна Михайлівна купила квитки на той же рейс і до того ж готелю. Ох, як здивувалася Рося, коли почула з телефону чоловіка голос свекрухи, яка радісно повідомляла, що збирається на відпочинок з ними.
Цю “відпустку” молоді не забудуть ніколи, це точно. Ніна Михайлівна почала нити увечері першого ж дня на морі. Вона не знала, чим себе зайняти, крім того, щоб постійно ходити до кімнати сина у будь-який час дня та ночі. Від цього навіть сам Микита розлю тився. Він одразу після приїзду додому влаштував серйозну бесіду з мамою. Та, звичайно, обра зилася на сина, але перестала їх турбувати через дрібниці. Як же тут до речі слова “У чужий монастир зі своїм статутом не лізь”, адже цього принципу потрібно дотримуватися і в сім’ї, і в дружбі.