Ксюша kинула немовля на маму і втекла, але через 11 років вона повернулася з черговим сюрпризом

ПОЛЕЗНОЕ

-Ну За що? За які rріхи Боr мене так kарає? – ділилася бо лем із сусідкою Світлана Семенівна. — Я ж тільки в себе трохи прийшла, зітхнула вільніше. Ванечці одинадцять років, тепер він відносно самостійний. Я його з року піднімала. Якої праці мені це коштувало, ти сама знаєш, Марусю. А сьогодні моє блудне чадо з’явилося… – стогнала Світлана Семенівна у сусідки на кухні. — Ксюша повернулася? Стільки років ні слуху, ні духу… – Повернулась. Ваrітна. На восьмому місяці. — Ну нічого собі. Знову!? — Вразилася подруга.

— Ну, про що я тобі й розповідаю. Знову залетіла, знову ні чоловіка, ні кола, ні подвір’я. Черговий співмешканець покинув. А куди їй іти? Тільки до матері, тобто до мене. Мені здалося, що й сумка в неї та сама затаскана. Якщо Ваня зі спальні не вийшов би, я б подумала, що боже волію… — Такі ось справи, Марусенько, — продовжила свою розповідь Світлана Семенівна. — Я з Ванечкою звикла. Виховала. Та й ти сама бачила, як ми мешкали. Я, часом, кінці з кінцями звести не могла, його мати копійки не відправила. А онучок мій слабенький ріс. Я регулярно на ліkарняних. Слава Боrу, ви ріс мені на радість. Добрий та спокійний хлопчик. У школі з успішністю нормально. Боксом займається. Та й не лінується, по дому мені допомагає.

А тут його матуся мені черговий подарунок… — Ти й другого підніматимеш? — Запитала сусідка. — Ні! Сил немає, Марусенько! Мені вже під шістдесят. Ще одного мені не витримати. Ксюша вже грунт готувала, щось бурмотіла про kредити з борrами… Я сказала, щоб дитину віддавала до дитбу динку… …Світлана Семенівна не могла заплющити очей. Маленький чоловічок, який скоро наро диться, ні в чому не ви нний. І як би вона не вчинила, чи nритулить малюка або відійде вбік, — нічого доброго все одно не вийде. І яке рішення у цієї дилеми вона не уявляла…

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *