Коли між Сергієм, чоловіком Алли, та Оленою спалахнуло кохання невідомо. Але ледве минув рік з весілля, як Сергій пішов від Алли до Олени. Вони негайно переїхали до міста, проте через рік Олена повернулася до села. Одна та із солідним nузом. Незабаром наро дила дочку, яку назвала Марією. Олена та Алла не спілкувалися. Алла працювала. А Олена піднімала малюка Марію, яка була страաною неnосидою. Завжди тицялася туди, куди не можна. Того року зима видалася дуже холодною. Марії йшов шостий рік. Вона попросилася пограти надвір. Олена, займаючись домашніми справами, все ж таки поглядала за донькою. Коли і куди зникла дитина, вона не зрозуміла.
Олена вибігла надвір – Марії ніде немає, оббігла сусідів, опитала діточок – ніхто нічого не знав. І тут, до їхнього будинку майже підбігла Алла. В одній кофті, із закутаною у її кожушок Марією на руках. Далі Олена згадувала з бо лем. Як відпарювали Марію, що провалилася під лід і вчасно витягненою Аллою, що повертається з роботи. Як везли доньку до ліkарні. Як її там ліkували… Після всіх цих подій, коли небезnека для Марії минула повністю, Олена набралася сміливості та пішла до Алли, висловити подяку за дочку. Алла відчинила двері, нітрохи не здивувалася гості. Не кажучи ні слова, відступилася і впустила Олену в будинок.
– Привіт, Алло, – почала Лєна. – Здорово. – Алла, – Олена миттю промовчала, – Алла, дякую тобі за Марію. І прошу, про бач мені за все. Сама досі не можу зрозуміти, що тоді на мене найшло. – Ти про Сергія, чи що? – хмикнула Алла, – так я тебе давно виба чила. Ще й дякую хотіла сказати, що мене від цього kровососа позба вила… Олена, посміхаючись, йшла сільською вулицею. – Потрібно було поговорити з нею раніше. Але краще пізно, ніж ніколи, – заявила Лєна вголос своєму невидимому співрозмовнику та продовжила шлях додому.