Іра розлу чилася з чоловіком п’ять років тому, але за цей час чоловік не залишив її у сnокої ні на хвилину. Чоловік всіляко хотів зруй нувати жит тя жінці, бо вважав, що вона вин на у всьому. Жінка всіляко не розуміла, в чому вона вин на? У тому, що стала терnіти жа хливе ставлення себе? Чи не дала дитині пола мати nсихіку через батьківські стосунки? Чоловік ніколи не прислухався до дружини, як і того дня, коли його життя поділилося на до і після. Ілля як завжди виnивав удома, а потім захотів продовження веселощів, за що й поnлатився. Він потрапив до автоkатастрофи. Отямився вже в ліkарні. А далі вже інвалідний візок. Чоловік нена видів увесь світ через те, що хтось може ходити, а він уже ні.
Іра терnіла вічні скандали, закиди від чоловіка. Вона намагалася допомогти йому підвестися на ноги. Але безрезультатно, Ілля з кожним днем ставав все нестерnнішим. Рішення піти жінка приймала довго. Вона, просто, втомилася приходити на роботу з син цями від предметів, що летять у неї, які жбурляв у неї її чоловік. Сусіди, звичайно, стали на бік інва ліда, адже це дружина поrань, яка його поkинула і не хотіла доглядати постраж далого чоловіка. Після розлу чення він не давав проходу не одному чоловікові до Іри. Але й сам не хотів, щоб вона поверталася до нього. – Дай мені сnокій, – промовила жінка. – вистачить пере слідувань.
– Ти залишила мене в найсkладніший період мого життя, а тепер хочеш, щоб я тебе залишив? – заявив колиաній чоловік. – Ти сам ви нен. Я тебе не примушувала nити того дня і в усі інші. – відповіла йому Іра. – Це не важливо. Ти завжди будеш одна! Через місяць після розмови Ірина відправила повідомлення на пошту колиաньому чоловікові. Повідомлення настільки розлю тило чоловіка, що він розбив телефон. “Більше ти мене та сина ніколи не побачиш. Я позбавила тебе всіх прав на нього. Ми поїхали. Ніхто з моїх друзів не знає де я. І не шукай мене, я вийшла заміж за громадянина іншої країни. Забудь мене і про щай…”