Серьога – водій газелі, розвозить хліб. 31 грудня він теж працював, але мріяв потрапити додому до шостої вечора. Він вірив у диво. Спочатку він застряг у колоні до хлібобулочного заводу, таких як він, хто поспішав додому, виявилося багато. Потім погрузивши хліб, йому довелося розвантажувати його, так як у магазині не було вантажника. За що господиня віддячила його пляшкою ігристого вина. Все б нічого, Серьога щасливий уже їхав додому, як небо затягли хмари. Повалив сніг. Дальнє світло сліпило йому очі, він переключився на ближнє і їхав на другій швидкості. Раптом на зустріч, у кучугурах, що накопичилися за короткий проміжок часу, застрягла «Волга», скріпивши зуби, водій Газелі вийшов, там виявився старий дідусь.
– Лопата є? Дід дістав лопату, і за десять хвилин вони викопали машину. Водій газелі побачив, що проїжджає джип, порадив дідові їхати за ним, а він у свою чергу поїде за цією громадиною. Їхали вони не довго, тому що ліс, який прикривав дорогу з узбіччя закінчився, тоді водія джипа занесло, бо їхав він на непристойній швидкості. Тут Серьога знову вийшов скріпивши зуби, ну що робити, не залишати ж. -Є трос? – Запитав Серьога. Водій джипа похитав головою на знак заперечення. Тут з’являється дід з лопатою і тросом, цього разу вони впоралися за годину. Вже давно темніло. Зв’язку не було.
Вони їхали колоною, але радість була недовгою. Попереду непомітною ні для кого стояла машина. Водій джипа різко загальмував і виходячи з машини проkричав: – Тебе габаритки не вчили вмикати? Витягнувши машину з кучугури за допомогою лопати діда, кожен з них уже відчайдушно їхали тихо вперед, як попереду вони побачили ДПСників та снігоприбиральні машини, зрадівши, вони пришальмували і подякували їм. У цей же момент водій джипа зробив радіо rучніше – це був бій курантів. Начебто й сумно, що хтось не відсвяткував Новий рік із сім’єю, хтось просто тверезий зустрів його, а хтось просто не вдома. Вони так і не познайомилися, але запам’ятали це свято назавжди…