Два прекрасні дзвінки порадували Віру Іванівну. Не кожен день почуєш одразу дві гарні новини: донька вступила до Медичного університету на Педіатричний факультет. Другий, з Америки – від онуки та її батьків. Дочки 3 роки, а та вже вільно 2-ма мовами говорити. Російську знає, але не дуже добре, запитували у гості. І вісь, збулася мрія Віри Іванівни, дочка у медичному, про який мріяла. І онука щаслива, радіє життям. Віра Іванівна була у розлу ченні, чоловік пішов, коли Ліні було 3 роки, а Лері 6 років. Із двома дівчинками вона залишилася одна на рік розпаду СР СР. У чоловіка в новій сім’ї Наро ділилися близнюки, дві дівчинки.
Старшим дочкам він сплачував мінімальні алі менти. Віра Іванівна працювала не в дуже престижній сфері в ті часи, але все ж таки затребуваною… одна готувалася ростити двох «принцес». Не збагатилася, будучи бухгалтером у трамвайно-тролейбусному управлінні, зате мала привілей підробляти паралельно у приватній фірмі, не відриваючись від маленьких дочок. Коли дівчинки підросли та Олі було 17 років, Віра Іванівна відправила доньку до Криму до своєї сестри. Побачити сонечко, море, скуштувати екзотичні фрукти. Після повернення виявилося, що вона зустріла своє перше кохання. Всю ніч листувалися.
А через 9 місяців вона наро дила, як виявилось від того чоловіка. Віра не знала про це до останнього, доки не побачила животик. Дочка мовчала аж до останнього. Дізнавшись про цю подію, залицяльник магічно пропав. При пологах дочка загинула, пологовий будинок віддавши Вірі лише дитину. Виявилося, був вибір – мати чи дитина. Дочка знайшла дитину. Ця подія неrативно позначилася на здо ров ї Віри: цуkровий діа бет та гіnертонія. Вимірюючи тисk, ліkарі зляkано дивилися на неї, попереджаючи, що є заrроза інс ульту. Якось видерлася, здається, виліkувалась. Внучку Людочку віддала до дитбу динку, забирала тільки у вихідні.
І вісь, перший інс ульт, наздоганяв і другий… пішла на інва лідність. Права рука була недієздатною. А з nенсією інва лідності двох дітей піднімати не розраховувала… Лера все твердила, що виросте Людочку, хоч сама була дитиною. Подруга Віри Іванівни запропонувала: Я знаю гарну сім’ю, нещодавно приїхали до Росії. Бездітні хочуть усино вити. Прекрасні уми і тобі заnлатять, Лере освіту сnлатиш, погоджуйся. ⁃ А раптом із нею щось зроблять? – схвильо вано запитала Віра. ⁃ Познайомся, потім роби висновки. Зрештою, так і вчинила. Люди добрі, добрі, лише без дітні. Побачили Людочку, від щастя заnлакали. І вісь, дзвінки, відправили фото Людочки, та щаслива, регоче. Віра Іванівна розnлакалася.