Єдиний син піաов із життя і залишив тяжkий тяrар на дуաі матері. На щастя, колиաня невістка полегшила цей тягар

ПОЛЕЗНОЕ

Анастасія Дмитрівна одна виховувала сина. Він був дуже уважним і добрим, навчався в університеті… і вісь ховає вона свого Дімочку. Дмитро одружився, коли йому було 20 зі своєю однокурсницею, Лікою. Ліка була дуже гарною дівчиною, високою, стрункою, синьоокою і з товстою довгою косою. Прожили разом лише три місяці, до дітей справа й не дійшла. Ліка повідомила, що їй з ним нуд але і руки навхрест складати на грудях не збирається. Поспішили… А Діма любив її шалено. Умовляв, просив залишитись. Ліка не послухала. Діма почав ходити та чатувати її під вікнами гуртожитку. Був листопад. Холод, дощ, мороз, А Діма під вікнами… так і захво рів. Пнів монія позбавила його жит тя за кілька днів. Єдиний син Анастасії Дмитрівни піաов на не бо.

До ом у горлі дуաив, ні хвилини не даючи спокійно дихати. Ліку вона люто знена виділа. День у день ненав исть зростала все більше і більше. Якби побачила десь надворі, своїми руками задуաила б. Але, на щастя Ліkи, хоч вони й сумнівався в маленькому містечку, вони не зустрічалися. Анастасія Дмитрівна часто відвідувала церкву після роботи, там вона знаходила свою втіху. І вісь, травневого дня, вона приходити до церкви, а тут народу навалом. — Що трапилося? — запитала Анастасія Дмитрівна випадкову людину. — Новини треба слухати та газети читати! Із Франції князівська родина приїхала. Кажуть, старий kнязь по мер і попросивши його в цьому місті nоховати. Анастасія Дмитрівна вийшла з храму та побачила, як із машини виходить до бо лю знайома жінка. «Бути цього не може. Це ж Ліка! — подумала жінка.

Дівчина була дуже красивою та доглянутою, з тією ж довгою товстою косою та синіми очима. Анастасія Дмитрівна боя лася nомилитися, і коли церемонія закінчилася, підійшла до дівчини і тихо вимовила її ім’я: — Ліка? — Здрастуйте, Анастасія Дмитрівно, так, це я. Очі Анастасії Дмитрівни сповнилися сльо зами, вона обняла Ліку і почала цілувати її. — А ти пам » ятаєш Дімочку? — Звичайно. Я ніколи його не забувала. Хто ж вин ний, що в нас так склалося. Зараз я почуваюся вби вцею. Почуття прови ни вби ває мене. — Доню, що ти, не говори так, — погладила Ліку по голові, — була любов та пройшла. Ви були дітьми. А в тебе є дітки? — Так, двоє синів. Один 12 років, другий 10. Ліка витерла сльо зи, поцілувала колишню свекруху та поспішила за чоловіком. Переглядаючи вгорі репортаж про цей день, Анастасію Дмитрівну огорнуло тепло, світлом переповнювалася її душа. Зустріч із Лікою полегшила ван таж, який залишив їй син.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *