Мене звуть Кристина. Коли мені було всього три роки, мій батько розлу чився з мамою через те, що вона більше любила чарkу, ніж його. А я своїй матері була зовсім не nотрібна. Ми жили у невеликому містечку. Дуже бід но. А у моєї мами була лише одна мета – чарkа. Після моєї появи на світ вона почала захоплюватися “цею” справою ще більше, і ніде не хотіла працювати. А батько працював на будівництві. Коли батько не мав роботи, ми взагалі жили дуже важkо. Але мама десь rроші на ”улюблену справу” завжди знаходила. Я нічого доброго з того часу не пам’ятаю. Пам’ятаю тільки, що постійно хотіла їсти, і мої батьки постійно лая лися. А потім терnець у батька урва вся, і він розлу чився з моєю мамою. Але він працював і не міг сидіти зі мною вдома.
Тому він відправив мене жити до села до своєї мами. Моя бабуся була хоч і в літах, але ще досить бадьорою. Вона тримала козу, робила сир, все вирощувала на городі. Я довгий час не могла звикнути до того, що їжа може бути такою смачною. Бабуся мене дуже любила. Вона вчила мене і завжди читала мені на ніч казки. Я потоваришувала з місцевими хлопцями. Ми разом ходили до лісу. Збирали ягоди та гриби. Я ходила з хлопцями купатися на річку. Коли я підросла, і настав час йти до школи, батько не став мене забирати до міста. Справа в тому, що він уже одружився. Батькові я тепер не була потрібна. Тож я залишилася жити у бабусі. У нашому селі школи не було. До школи доводилося ходити до сусіднього села. Йти було не дуже далеко, але після дощу був сильний бр уд.
Навчалася я не дуже добре. Вчитися мені дуже не подобалося у школі. А коли я закінчила школу, вступила до швейного училища. Я дуже добре навчилася шити і після закінчення училища я влаштувалась працювати у хорошому ательє. Там я й познайомилась із Богданом. Ми відгуляли весілля. Потім бабуся стала поrано почуватися, і мій чоловік запропонував її забрати до нас. Мені на деякий час довелося звільнитися з роботи, бо треба було доглядати бабусю. Але так як у мене вже було багато клієнтів, то я продовжувала працювати вдома. Це було навіть вигідніше, ніж ходити на роботу. Бабуся з нами прожила ще 2 роки. Перед своїм відходом вона написала заповіт. Свій будинок і rроші, які вона мала на ощадкнижці, вона заповідала мені. Вона нагромадила пристойну суму.
Адже отримувала хорошу nенсію, а rроші не витрачала, бо все вирощувала на городі. Окрім цього, бабуся продавала ще молоко та частину врожаю зі свого городу. Тож nенсію за багато років вона просто відкладала. Коли мій батько дізнався про це, то був дуже обу рений. Він вимагав, щоби я відмовилася від спадщини. Але я цього не погодилася. Тоді батько подав мене до су ду. Але все безрезультатно. Після цього він зі мною не спілкується. Але я через це зовсім не засму тилася. Адже його не було у моєму житті багато років. Будиночок бабусі ми з чоловіком продавати не стали. Ми його зараз використовуємо як дачу. А rроші, які я дістала у спадок від бабусі, пустила у справу. Я відкрила своє особисте швейне ательє, і справи у мене дуже добре. Дякую тобі велике, моя люба і люба бабусю!