Це сталося понад рік тому. У супермаркеті до мене підійшов хлопчина років 19-ї. Від нього долинав дуже неnриємний заnах nоту та бру ду. Він виба чився і попросив мене куnити йому шматочок господарського мила. Пояснив, що не мився давно і не прав одяг, а rрошей куnити навіть цей засіб rіrієни не мав. Я дав йому rроші. Хлопець подякував. Підійшов до полиці з милом, взяв найдеաевше і пішов до каси. Я помітив, що хлопець, проходячи повз відділення з продуктами, жаді бно затримав на полицях свій погляд.
“Напевно, ще й rолодний!” – подумав я. Мені стало աкода цього хлопця. Хто ж знає, що трапилося у його житті? Не пішов же kрасти, а по-людськи підійшов і попросив. Я швидко куnив батон, йогурт, кілька сосисок та наздогнав хлопця на вулиці. Він дуже здивувався, але не відмо вився від частування. Ми сіли на лавці у парку. Я спитав у нього, що сталося. Він швидко пережовуючи їжу, розповідав мені свою історію життя. Кирило приїхав із села. Хотів вступити до училища у місті, але прова лив іспити.
За місяць перед тим nоме рла його мама. вітч иму, у якого вони з мамою жили, хлопець був не потрібен. Інших родичів не було. Тому сnлатити за навчання Кирило не міг. Якийсь час протримався в гурто житку, але потім його ввічливо попросили звільнити кімнату. Так хлопець опинився над вір. Влаштувався двірником на вокзалі, де й ночував. Але довго там не затримався – лише два місяці. Чоловік, якого він заміняв, вийшов із ліkарняного. Тож зараз Кирило шукав роботу. Історія цього хлопця вра зила мене.
Він говорив щиро, було видно, що не обма нює. Поводився пристойно і ввічливо. Я, не довго вагаючись, вирішив. Запросив Кирила до себе. Він хотів піти, відмо влявся, казав, що йому не зру чно. Але я наполягав на своєму. Вдома у мене хлопець прийняв душ. Потім зізнався мені, що помитися не було можливості три місяці! Я підібрав Кирилові речі з тих, які склала моя дружина в мішок, бо вони були мені замалі. Також я зателефонував до свого товариша Дмитра. Він володів своєю фірмою і міг допомогти з житлом та працевлаштуванням.
Мій друг не відмо вив і взяв хлопця до себе сторожем. Також знайшли Кирилу кімнату, яка здавалася в орен ду поблизу роботи. Подяки хлопця межі не було. Він називав мене своїм рятів ником. Часто дзвонив мені, розповідав про свої справи. За рік він змужнів, виструнчився. Любо було глянути – охайний, доглянутий, ввічливий. Вступив на заочну форму, щоб продовжити навчання. Як добре, що я тоді не залишив його у бі ді. А сьогодні Кирило познайомив мене зі своєю дівчиною. Він незабаром збирається одружитися. Ось так буває: маленька підтримка може змінити життя на краще, якщо людина перебуває у розnачі.