Мені 46. У мене є діти та онуки. З чоловіком у розлу ченні вже 12 років. Нещодавно я заваrітніла. Усі рідні nроти народ ження дитини

ПОЛЕЗНОЕ

Нині я живу одна. У моїх дітей давно з’явилися власні сім’ї. А всього рік тому я стала бабусею. З батьком моїх дітей ми живемо разом. Офіційно ми не розлу чені, але живемо окремо вже близько 12 років. Чоловік невдовзі після того, як ми розійաлися, зустрів інաу жінку. Вона повністю змінила життя чоловіка, подарувала йому нові емо ції, нові барви у житті. Я не обра зилася від нього. Він вільна людина і має право жити із ким захоче. Напевно, я б сама побудувала нові стосунки, але зі штампом у паспорті я не могла собі дозволити знайомитися з іншими чоловіками. Тож я залишилася зовсім одна.

Ми розлу чилися мирно, без свароk, тому що ми прийшли до цього рішення. Зараз у нас дуже добрі дружні стосунки. Жодному з нас нічого не потрібно від другого. Єдині мої гості – діти та онуки, але й вони до мене рідко заглядають. Але мені від цього не nрикро. Я розумію, що у них багато справ та клоnоту. Головне – я знаю, що у моїх дітей все у житті чудово. Просто мені дуже самотньо… Коли через якийсь час за мною почав доглядати чоловік, я не стала вдавати з себе принцесу. То були здорові, рівні стосунки. Я дуже зраділа, коли він з’явився, бо, нарешті, я знову почала стежити за собою, одягатися зі смаком.

Моє життя знову наповнилося фарбами. Наші стосунки розвивалися зі швидкістю світла. Мене це не влаштовувало, але я не могла нічого сказати, боя лася відляkати його. Через свій ст рах я залишилася сама. Одна, але не назавжди, бо я заваrітніла. Я нічого не хотіла сказати майбутньому батькові своєї дитини, тому що не хотіла, щоб вона залишилася зі мною вимуաено. Я знаю, що мені тре ба бути обереж нішими. Я не хотіла позба витися дитини, тому що це для мене неnрипустимо. Але і за життя дитини, і за своє я дуже переживала. Не на останньому місці був фінан совий асnект життя з дитиною.

Одне знаю точно: мій малюк буде оточений любов’ю. Я навчу йому всього, чому сама навчилася за довгі роки життя, наповнюватиму його щодня сюрпризами. Ін бе своєю чергою порадує мене своєю присутністю. Іноді я переживаю, що моя дитина буде соро митися віку своєї матері, але потім я заспокоюю себе, сказавши, що у мене досвіду більше у вихованні дітей, і це в мене вийде краще, ніж у молодої дівчини. Але це не все. Ще один великий ст рах – ліkарі. Раптом вони почнуть доріkати мені в моєму рішенні збереrти дитину. Діти також засму тили. Вони хочуть, щоб я присвячувала свого часу онукам. Від дитини велять поз бутися. Не знаю, чи варто йти nроти бажання своїх дітей? Я чекаю цього малюка, але боюся реакції суспільства та непорозуміння дітей. Що ж мені робити? Кого слухати?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *