Лі карі неодноразово попереджала мою невістку, що може статися непоправне, якщо вона не пройде всі необхідні обстеження, але лише відмахувалася від них. Однак, на жаль, вони мали рацію…

ПОЛЕЗНОЕ

Я дуже переживала, що мій син довго не міг налагодити своє особисте життя. Але потім я видихнула, коли в сорок років, він нарешті одружився. Його дружина була його ровесницею, але в неї за плечима вже був один невдалий шлюб. Вони познайомились у парку, коли вигулювали своїх собак, і ця зустріч стала для них доленосною. Напевно, через вік вони не стали довго тягнути з одруженням і досить швидко офіційно оформили свої стосунки і почали жити разом. Потім буквально через два місяці мене втішили новиною про те, що скоро я стану бабусею. Лі карі неодноразово попереджали мою невістку, що необхідно пройти всі обстеження, адже у такому віці часто виникають генетичні зах ворювання. Вона не сприймала їхні слова всерйоз і відмахувалася, але на жаль, вони мали рацію.

По логи були ва жкими, і дитину одразу відвезли до відділення реанімації. Через дві години лі кар повідомив, що народився хлопчик із синдромом Дауна. Ми були просто розбиті. Потім поїхали додому, щоби обміркувати все і вирішити, що робити. Невістка проплакала весь день у палаті, а потім, ні про що нас не попереджаючи, написала відмову від дитини та приїхала додому. Вона була напрочуд спокійна і заявила нам, що так буде краще для всіх. До того ж додала, що не збирається присвячувати все своє життя хв орій дитині. Після цих слів вона пішла спати. А я запропонувала синові забрати хлопчика, адже в дитячому будинку йому точно доведеться несолодко, а ми хоча б можемо спробувати зробити все, щоб дитина виросла соціалі зованою.

Так уранці син поїхав до по логового будинку. Я щиро сподівалася, що у невістки післяпологова депресія, і вона незабаром схаменеться. Однак коли вона побачила малюка вдома, то закотила нам великий скандал. Я така рада, що ми тоді ухвалили саме таке рішення – хлопчик виявився дуже добрим і тямущим. Але мати до нього навіть не підходила і казала, що не хоче прив’язуватись до нього. А невдовзі взагалі пішла з дому. Сказала, що хоче щасливого життя, тому кидає всю цю чортовину. Зараз ми із сином виховуємо нашого хлопчика, який щодня радує нас своїми успіхами. І ми жодного дня не пошкодували, що забрали його. Я просто не розумію, як моя невістка могла дев’ять місяців виносити під серцем дитину, а потім просто кинути її напризволяще?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *