В мене є єдиний син Максим. Я майже жила для нього. Коли Максим вступив до університету, я поїхала до Америки на кілька років. Думала трохи попрацювати, щось заробити, мріяла купити Максимові гарне авто та квартиру. Все йшло добре, Максим навчався, я працювала. Щодня ми зідзвонювалися. І ось якось у розмові Максим мені повідомив, що хоче одружитися. Я не дуже була рада цієї новини, адже вважаю, що одружуватися у 22 роки – зарано. Але це було не найгірше. Син повідомив мені, що його обраниця на 7 років старша за нього, до того ж з дитиною. Я одразу сказала, що я проти. Але Максим мені заявив, що тепер він дорослий і може самостійно ухвалювати життєво важливі рішення. – Та що ти можеш сам? Ти ще й гривні не заробив, копійки до хати не приніс! Ти думаєш, я утримуватиму вас усіх? – А ось і можу! І не збираюсь я в тебе гроші брати на свою родину! Я вже влаштувався працювати. Робота віддалена, навчанню не завадить, до того ж вчитися залишилося лише кілька місяців. «Господи, я йому не дуже й потрібна… Він розумний хлопчик: у комп’ютерах розбирається, знає дві іноземні мови, завжди заробить на шматок хліба з олією. – Мамо, ну що ти, справді! – син обійняв мене за плечі.
– Наталя гарна. Вона розумна, гарна, господиня чудова. Вона обов’язково тобі сподобається, от побачиш! А Артем-чудовий малюк, неймовірно тямущий. Ну, не пощастило Наталці з першим чоловіком. А я зроблю її щасливою. – Її зробиш щасливою, а мене – нещасною… – Знову ти за своє… – Максим пішов у свою кімнату. – Синку, а може, поживіть спочатку не розписуючись? Навіщо поспішати? Зараз багато хто так живе, а потім вирішив би, що робити. – Якби в тебе була дочка, ти б їй дала таку пораду? Знаєш, мамо, у цивільному шлюбі мешкають чоловіки, які не хочуть брати на себе відповідальність. А що, зручно: не сподобалося – зібрав речі та пішов. А так – розлучення, позови, поділ майна… Не думав я, що ти до всього так ставишся… Ми ж з тобою завжди були друзями. І чи не ти казала мені, що чоловік повинен відповідати не лише за себе, а й за свою жінку? Знаєш, про що я мріяв усі ці роки, коли ти розійшлася з чоловіком? Що тобі зустрінеться дбайливий чоловік і вирішить усі твої проблеми. Або хоч би розділить їх із тобою, поки я був дитиною. Але цього не сталося.
І ти змушена була податись на чужину, щоб забезпечити нам майбутнє. Я тобі за все це дуже вдячний. …Я, довго не думаючи, зібрала речі та прилетіла додому – рятувати сина. Така невістка мені явно не пасувала. Приїхавши, я не розуміла, що мені з цим було робити? Порадилася з подругами, їхні думки із цього приводу розійшлися. Марія співчувала і пропонувала поговорити з цією Наталею, як жінка з жінкою. З Ганною все було складно: вона сама зустрічалася з чоловіком, на п’ять років молодшою. Так нічого не придумавши, я вирішила послухати пораду Марії та сходити «в гості». Я набралася мужності і вирушила на оглядини. – Доброго здоров’я Наталя! Я Максимова мама. – Здрастуйте, я зрозуміла. Проходьте. До передпокою вибіг хлопчик. Світле волосся і карі очі з бешкетними іскорками, відкрита щира усмішка… Як же він схожий на Максима у дитинстві! – Вітання! Як тебе звати? – Я Артем. Малюк з цікавістю мене розглядав. Я простягла йому машину.
Радість малюка виплеснулася через край. – Я давно про таких мріяв! Як ви вгадали? Ви чарівниця, так? Мама казала, що вони дорого коштують! Мама, дивись, у них дверцята відчиняються і капот, і багажник! Знаєте, як я провела наступні дві години? Повзаючи разом із Артем по підлозі та граючи в машинки. А потім ми катали їх диваном і розглядали, як крутяться коліщатка. Я закохалась! Остаточно і безповоротно. Артемко заволодів моїм серцем назавжди. І я відчувала, що це взаємно. Поруч із Артемом мені здавалося, що я така ж юна, як його мама Наталя. А вона справді красуня… І дуже мила та інтелігентна дівчина. Жінкою назвати це тендітне створення мова не повертається. Мені стало дуже соромно, що я прийшла до будинку цієї молодої жінки з претензіями.
Та ще з наміром посварити її із сином. – Ну, от і познайомилися, – сказала я, прощаючись. Усі заздалегідь заготовлені фрази кудись зникли. – А ви ще прийдете до нас? Приходьте: ви гарна! Я ще не всі свої іграшки показав вам! – Звісно, прийду. І ви з мамою приходьте до мене у гості. Обов’язково приходьте! Незабаром у мене з’явиться онука. Артем дуже переживає, що мама і тато Максим, тепер любитимуть сестричку більше, ніж його. – А ти, бабусю, любитимеш мене сильно-сильно, я знаю! – Заявив мені Артем. Від таких слів на душі завжди дуже тепло. Добре, що я не помилилася і не зіпсувала життя синові. Для щастя в сімейному житті не важливий ні вік, ні статус, я неймовірно щаслива від того, що мої діти щасливі.