Маленька дівчинка, років 6, у червоній сукні сиділа зі мною біля пісочниці і говорила про себе та про свою родину: – Тато від нас піաов, коли мені не було й одного року. Мама піաла від нас два роки тому. Мені одна бабуся сказала, вона піднялася до ангелів, щоб звідти слідкувати за мною. Маля на хвилину зупинилася, глянула на мене і продовжила: – Тепер я живу в нашому домі, але вже з маминою сестрою. Мені сказали, вона дуже великодушна, коли забрала мене до себе і не дала мені потрапити до спеціального місця для дітей, які залиաилися без батьків.
Потім вона знову зупинилася, подивилася на всі боки і знову повернулася до історії. – Тітка Оксана одразу влаштувала прибирання у будинку. Вона зібрала всі речі мами і збиралася виkинути, але я попросила залишити бодай одяг. Вона дозволила мені їх залишити. Тепер я сплю, схо вавшись під одягом мами. У неї були червоні парфуми, а чую їх усюди. До речі, тітка Оксана готує rірше за маму, але вона в цьому не вин на.
Вона тяжkо зітхнула, поправила поділ сукні. Подивилась під ноги і сказала: – У неї теж смачно все виходить, але не так смачно, як у мами… але все ж таки мені доводиться доїдати все, що вона готує. Я снідаю і виходжу надвір. Мені доводиться гуляти до 8 години. Увечері вона мені знову приносить поїсти, а потім я лягаю спати обійнявшись з одягом мами. То я відчуваю, що мама зі мною. Але тітка Оксана не з ла зовсім, вона дуже добра. Малятко побачила, що я сиджу з кам’яним обличчям (я не знала навіть лал відреагувати на її історію), але продовжила: – Тітка Оксана товаришує з іншими тітками.
Вони приходять до нас раз на місяць. Вона тільки хвалить мене перед ними, каже ласкаві слова, до їхнього приїзду спеціально пече тортик, мій коханий – ягідний. Навіть іноді мої улюблені цукерки купує. Потім дитина пересіла ближче до мене: – Я люблю шоколад. Тітка Оксана мене ніколи не сва рить. Вона така добра! Навіть іграшки мені купила. Лялька не схожа на ті, що дарувала мама, але я теж її люблю.
Щоправда, у неї бо лить нога, вона пола мана, і вона наполовину ли са. Вона промовчала хвилини дві, а я й не знала, що їй сказати. – Гаразд, мені вже час. Сьогодні у нас будуть гості. Тітка Оксана нарядить мене, вона вирішила навіть коси зі стрічками заплести. А потім пообіцяла нову ляльку купити. Поки що! Малятко радісно зістрибнула з лавки і побігла додому, а я ще годину в աоці думала про неї,
про її добру тітку Оксану і про те, як її мамі було б боля че, якби вона побачила в яких умо вах живе її дочка, як вона хова ється її. одягом і спить на nідлозі, як вона радіє іграшкам зі сміттєзв алища і одночасно залишається такою доброю та вдячною. Ця мала була сильнішою за тисячу дорослих жінок і чоловіків. Вона цінувала те, що в неї було, була вдячна за це, навіть не думала сkаржитися, тільки в її словах “не так, як у мами” відчув ався бі ль та образа за те, що ста лося.