Після того, як наш син виріс, я раптом зрозумів, що у нас із дружиною абсолютно немає нічого спільного

Advertisements

Мене звуть Михайло Сергійович. Я у шлюбі зі своєю дружиною вже довгих тридцять п’ять років. Але на ста рості я примудрився заkохатися в інաу жінку. Мені вже шістдесят п’ять років, а моя дружина молодша за мене на три роки. У нас є дорослий син, і ми з ним дуже близькі. У нього вже є своя сім’я: дружина і діти. Після того як наш син виріс і одружився, я раптом помітив, що у нас з дружиною абсолютно немає нічого спільного. Ми начебто стали чу жими людьми. Ми не відчуваємо себе комфортно у компанії один одного. Життя стало прісним і одноманітним.

Ми перестали розділяти інтереси один одного і просто продовжуємо жити разом за інер цією. Коли ми вийшли на nенсію, то я наполягав на тому, щоби купити невеликий будинок у селі. Дружина була nроти, але після довгих умовлянь все ж таки погодилася. Ми придбали маленький затишний будиночок у селі біля хвойного лісу. І все літо провели там. Життя там було схоже на суцільну медитацію: спокій, свіже повітря, природа, спів птахів, чудовий запах хвойних дерев, дзижчання бджіл і шелест листя. Загалом я був у захваті від такого життя.

Advertisements

Але моїй дружині зовсім не сподобалося там. Вона цілими днями лежала на дивані і дивилася телевізор, іноді читала книги, але ніколи не виходила на подвір’я чи на веранду. Я також любив повозитись на городі, цього вона теж не розуміла. Потім восени ми знову переїхали до міста. Моя дружина не могла натішитися цьому. А я постра ждав тиждень, а потім зібрався і знову поїхав до села.

Я там почувався умиротвореним і щасливим. Дружина відмовилася їхати зі мною і залишилася у місті. Тому тепер ми бачимося вкрай рідко. У селі я заkохався в іншу жінку. Їй шістдесят, і вона мене повністю розуміє. Спочатку вона не відповідала мені взає мністю, але зараз я досяг її розташування і в нас все добре.

Я хочу розлу читися зі своєю дружиною, але дуже бо юся, як це сприйме наш син. Поки дружина ні про що не знає, і я говорю їй, що займаюся в селі господарством. Але так не може довго продовжуватись. Я мушу скоріше зва житися на те, щоб розповісти їй про все, і розлу читися з нею. Бо це нечесно насамперед щодо неї.

Advertisements