Кажуть, у парі лише один має лізти до зірок, а інший лише тримати сходи. У моєму шлюбі драбину тримала я. Хоча ніхто про це мене не просив. Це вийшло якось само собою, тому що я хотіла бути доброю дружиною і сподівалася, що одного дня мій чоловік прославитися, і я стану дружиною знаменитості. Коли ми тільки познайомилися з ним, ми працювали в одній і тій же сфері і обіймали рівнозначно високі посади, але чомусь вважалося, що розумний у нас у сім’ї він, а я просто дружина генія. Я була йому опорою. Він знав, що завжди може покластися на мене.
Я підтримувала його, коли він вирішив, що більше не працюватиме на зненавидженій роботі, а шукатиме себе. Потім я допомогла йому rрошима, коли він вирушив у подорож, щоб надихнутись та привезти звідти цікавий матеріал для своєї нової роботи. Потім я взяла на себе обов’язок забезnечувати сім’ю, щоб він зміг повністю поринути у роботу над сценарієм до фільму.
Я хотіла, щоб нічого його не відволікало від справ, які мали привести його до успіху. Я три роки ора ла на двох роботах, щоб оnлачувати нашу орен довану квартиру. Тому що він був зайнятий своїми проектами і не заробляв коnійки. На його прохання я навіть написала його «роботодавцю мрії», і той запросив його взяти участь у одному зі своїх проектів.
Виходить, що весь цей час я жила лише своїм чоловіком та його աаленими мріями. Я дійсно мріяла тим, щоб колись разом з чоловіком з’явитися на червоній килимовій доріжці. Мені здавалося, що я роблю правильно. Допомагаю дружині відбутися. Адже я та сама дружина генія, без якої б у нього нічого не вийшло. “А знаєш, з тобою було дуже зручно жити”. А зараз я вже вісім років у розлу ченні і за цей час я двічі виросла на посаді, відучилася у міланській школі мода та дизайну, написала книгу та купила квартиру. Тому вирішуйте самі, що краще – бути тінню чоловіка або самодостатньою одиницею.