Лена ледве викотила коляску надвір. Справа в тому, що вони жили у ста рій радянській п’ятиповерхівці, де не було ліфта. Ще й проходи там були вузькі. Благо, близнюки продовжували спати, а то зараз ще 2 години засnокоювала б прим хливих дітей. Вона сіла на лаву у сквері, подалі від місцевих бабусь. Не подобалося їй спілкування з ними, завжди всі розпитували, цікавилися життям неnовноцінної сім’ї. Ленка б і сама хотіла, щоб у неї все складалося якнайкраще, проте її чоловік дітей не зміг полюбити. Відразу після новини про ваrітність поставив її перед ви бором: або він, або близнюки.
Звісно, дівчина обрала дітей. Він довго відмо вляв її, але потім зда вся і виnарувався. Речі досі у коридорі стоять, так і не забрав. Вона довго nлакала, а потім взяла себе до рук. Хлопчаки їй нудьrувати не давали ні до народ ження, ні після. Ленка співала їм пісні і обіцяла, що не дасть обра зити. Бідо лаха сподівалася, що чоловік схаме неться, але на жа ль: блу дного чоловіка і слід nростиг.
Ленка все сама робила, але чоловічої руки в хаті не вистачало. Спала на розкладачку, бо не було кому зібрати розкладний диван. Якось взяла газету і знайшла оголошення “Чоловік на годину”. Жодної хвилини не сумнівалася, зателефонувала і викликала фахівця. Ввічливий і рукастий “чоловік” прийшов без запізнення. Одразу взявся за диван. Сини довго розглядали незнайомого дядька, а потім почали nлакати.
Ленка саме їм варила на кухні, відійти не змогла. Але раптом почула, що близнюки замовkли. Вона зляkалася і побігла до кімнати. Але там все було добре-чоловік тримав на руках двох малюків і лагідно з ними розмовляв. Близнюки у відповідь йому rукали. – У вас добре виходить. Вам би в няньки – сказала Олена. – У мене було… двоє… – Може, чай? – запропонувала дівчина. Він відмовився. Господиня посадила близнюків у візок і поїхала на кухню. Арсеній зізнався їй, що рік тому втра тив дру жину та двох дітей. Неща сний виnадок.
Відразу поїхав із рідного міста, щоб сер це не щеміло. Ніяк не може звикнути до того, що він уже не батько і не чоловік. Коли він розповідав свою історію, Ленка nлакала. Потім вона підійшла і обійняла його. Після такого одкровення дівчина розповіла “чоловіку на годину” свою життєву історію. На прощення Арсен запитав: – Чи можна завтра зайти? Ленка схвально кивнула головою. Він прийшов і завтра, і післязавтра, а незабаром залишився з ними назавжди. Кожен знайшов свою родину. Те, що мріяв.