Галина хотіла купити собі нові чоботи, бо ось-ось настануть холоди, і їй нічого буде взути. Старі у ремонт не прийняли, а порадили просто викинути… А ще, її 11-річному синові треба куртку. Славик за рік дуже виріс, тож речі з минулого року хлопцеві не підходять. А грошей залишилося зовсім мало. За невеселими роздумами Галина не почула, що співробітниці цікавляться, що та збирається робити на вихідних. – Поїду до Марії Степанівни капусту з городу зібрати, – відповіла жінка. – І чого ти до неї так часто їздиш? – Запитала Галину її подруга.
– Вона давно для тебе ко лишня свекруха. Ви ро злучилися з її сином. – Ти ж сама кажеш – з її сином. Марія Степанівна – бабуся для мого сина, ось і доnомагаємо, їздимо. Та й не можу я ось взяти та забути про неї, потрібні ми зі Славком їй. Десять років тому, коли малому виповнилося лише рік, Степан повернувся додому і сказав, що йде від неї. Так Галина й залишилася сама з дитиною. Тоді Марія Степанівна приїжджала щотижня та привозила із села свіжі продукти. Галина досі пам’ятає трилітрові банки зі свіжим молоком, які Марія Степанівна привозила їм.
У суботу Галя зібрала сина та першим рейсовим автобусом поїхали до свекрухи. Роботи було небагато, бо основні справи вже давно було зроблено. Зібрали з городу капусту, трохи працювала біля хати та й сіли обідати. Марія Степанівна переглядала якісь папери. А коли нарешті знайшла те, що шукала, дала кілька листків Галині. Це була дарована додому, оформлена на ім’я онука. Бабуся пояснила, що нещодавно вперше за багато років до неї приїжджав Степан. Син їй сказав, що ро злучився, питав, коли мама на нього оформить свій дім.
Марія наступного дня оформила все на Славу. Такому щедрому подарунку Галина була дуже рада, адже вони й досі жили у тому ж гуртожитку. – Мені тут із пенсії перерахунок зробили. Ось, візьми, купиш Славці верхній одяг на зиму, бо бачиш, як він у нас уже виріс. Із села Галина поверталася щасливою. Вона поїхала допомогти капусту зібрати, а повертається з дарчою додому. Та й у сина на зиму буде нова курточка.