Вирішили віддати маленького Славика до дит ячого будинку не було легким для батьків, але вони розуміли, що не потягнуть самі двох дітей фінансово. Ось і вирішило меншого сина залишити, а старшого віддати. Як-не-як, він уже пізнав батьківське кохання, а молодший – ні. – Ми тебе заберемо, обіцяю, але тоді, коли з’являться гроші, тож поки перечекай там. Будь добрим хлопчиком, – сказала йому мама наостанок і поцілувала в лобик. Перші два роки рідні приїжджали часто, привозили смакоти, або на вихідні забирали додому, а коли хлопцеві виповнилося 10 років, то рідні почали з’являтися кілька разів на рік, а потім він їх взагалі більше не бачив, тоді він і зрозумів, що в цьому світі він може покладатися лише він. Він був розумним, тому й почав вкладати всі сили у себе. Спорт, читання корисних книг, нові знайомства та зосереджене навчання. Він не упускав жодного шансу, що підкидала йому доля: і у свої 18 років вступив до одного з найпрестижніших університетів України. Всі вчителі хвалили юного Славика за те, що він такий старанний і добрий, тому не дивно, що наприкінці 4 курсу його запросили на стажування до елітної фірми.
Керівник із першого дня переконався, що залишить цього хлопця у своїй команді і вже за кілька років Славік посів його місце. Тут і починається розгортання основних подій. Про батьків він не згадував. Постарався забути про них, як колись вони про нього, і присвятив увесь свій вільний час собі. Але батьки вирішили, що настав час і з’явитися в його житті. Вони знайшли його завдяки викладачам із дит ячого будинку, які підтримували зв’язок із хлопцем. Вони просили у нього вибачення та допомоги, бо, як виявилося, його молодший брат зв’язався з поганою компанією, занурив усю сім’ю у борги та втік. А їх уже майже з дому виганяють, бо їм нема чим віддавати. То й прийшли вони до старшого сина просити допомоги, а потім знову стануть сім’ю, як у ті добрі часи, коли йому ще не настало 8 років. Але вони вже змінилися місцями. Замість плаксивої дитини, яка хотіла додому, стояли батьки, які плакали і хотіли грошей, а замість батьків, яким начхати на його почуття, стояв безжальний Славко. Ні, він не став їх проганяти, спокійно дав їм грошей, щоб ті погасили свої борги і попросив більше не повертатися до його життя. Усі його мрії про маленького хлопчика з молодшим братом та щасливою родиною загинули там, у дит ячому будинку, коли він уперше святкував свій день народження на самоті.