Нещодавно ми переїхали в нову квартиру. Сусідів я не знала, але буквально на наступний після переїзду день я зустріла жінку середніх років в під’їзді. Ми познайомилися. Вона була дуже дружелюбна. Тільки одне мене трошки збентежило: ми тільки познайомилися, я її навіть не запрошувала, але вона відразу прийшла до мене в гості. Сусідка одразу впізнала, що у мене є дочка, сказала, що її племінниця трохи молодший і вона часто приїжджає до тітки в гості, так що дівчатка можуть подружитися. Я ще не знала на що ми вляпалися. Наступного дня, коли ми зайшли додому після уроків, не встигли і взуття зняти, як пролунав дзвінок у двері. За дверима нас очікували сусідка з племінницею, Олею. – Як же добре, що ви вже вдома! А ми до вас вирішили заглянути. – тітонька так раділа, мені навіть соромно стало за свою байдужість. – Ага ми тільки додому зайшли ми зараз переодягнемося хоча б і повернемося. – Так-так не поспішайте. Оленька тут поки посидить.
І в ту ж секунду сусідку як вітром здуло! Моя дочка насправді була дуже рада новому знайомству. Через часті переїзди у неї не все було гладко в плані нових друзів. Між нею і Олею різниця була невелика, я вирішила, що буде егоїстично, якщо я не дозволю дівчаткам подружитися. Діти грали годину, грали два, вже на 8 годину я втомилася і покликала свою дочку до себе: – відведеш Олю додому? Пізно вже. Ну тут моя донечка почала вередувати. Думаю, добре, почекаємо ще годинку, ну повинна ж сусідка з’явитися. Як ви думаєте? Ніхто так і не прийшов і в 9 я сама подзвонила в двері сусідки: – Ой, це ви? Ну нехай діти ще пограють, ви ж не збираєтеся спати? – Ні, ви знаєте, ми рано лягаємо. Давайте наступного разу. Я від сусідки була в такому шоці, що видавити з себе ці слова спокійно здавалося невиконуюча завданням.
Мене добило ще те, що вона закр ичала мені навздогін: – Побачимося завтра! Побачилися. Наступним днем в двері подзвонили. Я відкрила і збиралася вже повідомити про наших “планах” на день, але побачила тільки Олю, що стоїть одну. Тобто сусідка просто залишила свою племінницю ні слова навіть не спромоглася сказати? – А де тітка? – питаю я бідної Олі. – А вона за покупками пішла. – відповіла Олечка, вказуючи на сходи. Я відразу ж полетіла в низ по сходах, та так швидко, що зловила сусідку. – Ми їдемо на дачу! Забирайте Олю, будь ласка! Жінка не сказала мені ні слова. Вона мовчки забрала племінницю і більше до нас не приходила. Мені було навіть соромно пояснювати доньці, що з нами неправильно вчинили. Для кого-то я можу здатися гадом, але це далеко не єдиний такий випадок. Бути добрим в наш час вкрай складно.