Протягом 20 років я була на заробітках в Німеч чині. Коли я повернулася додому дочка перестала вважати мене матір’ю

ПОЛЕЗНОЕ

Доньці було 10 років, а мені 33, коли нас покинув її тато. Я залишилася без допомоги, жили ми в місті і самостійно тягти дочку і відкладати їй щось на життя було просто неможливо, тому я прийняла тоді для себе важке рішення: відправитися на заробітки до Німеччини. У мене є медична освіта, тому я з легкістю знайшла там роботу доглядальницею за однією бабусею. Повернулася я, коли мені вже було 45 років, на заробітках я пробула довгих 12 років. Зараз моя дочка не визнає мене, каже, що я її покинула, і я нікудишня мати Жила вона весь цей час у моєї мами в селі; в ній я не сумнівалася, вона добра і турботлива, тому з легкістю могла підмінити мене. Я не думала, що в цьому є щось страшне, адже вона завжди під люблячим поглядом. Мами не стало кілька місяців тому, і я повернулася до рідного дому. Вирішила допомогти їй все організувати, і щоб ми підтримали один одного в цей нелегкий час.

Дочка вчилася в Києві, тому за зароблені гроші я купила їй там велику трикімнатну квартиру ближче до центру. На жаль, дочка не хоче мене визнавати, постійно лише повторює, що я її кинула, що ні відвідувала, ось і мамою її зватися не маю права. Я пробую до неї достукатися, але все даремно, як горох об стіну. — Ти мене покинула! Як ти смієш називатися моєю матір’ю ?! — повторює дочка з претензією. — Ну що ти таке кажеш? Хіба не розумієш, що я це все для тебе робила? Тоді одинакам було не вижити, ось і довелося щось вигадувати. Я тобі кілька разів в тиждень дзвонила, а потім і телефон з камерою купила, щоб по відеодзвінків говорити. Я для тебе старалася, хотіла, щоб ти ні в чому не потребувала! Ти зараз можеш спокійно жити в столиці, хіба могла б я таке дозволити собі, якби працювала тут?

Мені прикро, що дочка не розуміє, що в маленькому містечку вижити матері-одиначці з дитиною майже не можливо. Не хотіла ж я їхати туди, щоб покинути її, лише хотіла, щоб вона так, як я не жила. Я і в Німеччині нічого зайвого собі не дозволяла, все їм надсилала, щоб дочка змогла до репетиторів ходити, гуртки відвідувати, одяг модну купувати і найновішу електроніку, а в кінці ще й квартира з меблями! Для себе вирішила, що залишуся жити в сільському маминому будиночку, однак все одно хочу помиритися з дочкою, а вона суто через принципово не розмовляє зі мною. Вона переконана, що якщо я покинула її, то і зараз вона може покинути мене і навіть не вислухати.

Доходить до того, що вона говорить, немов мене ніколи в її житті і не було. — Ти ж не знаєш, як важко бути матір’ю! Ось станеш нею, зрозумієш мене, тоді і буде нам про що поговорити! — А хто тобі сказав, що я матір’ю хочу стати? Я для себе буду жити, не потрібен мені ніхто. Може бути, це все діти зараз такі, що тільки про себе думають і все їм погані і все не так роблять? Ось вона, наприклад, навіть проти, щоб я влаштовувала особисте життя. Мій давній друг, давно вдівець, почав до мене частенько заходити; говорили ми з ним, і він запропонував разом жити; я б і не проти, але дочка ще більше розлютилася, почала кричати, що тоді взагалі зі мною все зв’язку обірве. Ось і як мені тепер бути?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *