Після весілля мама нареченої заявила, що буде жити з ними. Молоді довго терпіли — але після одного випадку вже не витримали

ПОЛЕЗНОЕ

Ірина народилася в селі і прожила там до закінчення неповної середньої школи. Вона жила у двох з мамою. Свого тата Ірина ніколи не бачила. Так сталося, що її мати Наталія Іванівна, познайомилася з ним в юні роки, вони зустрічалися лише кілька разів, а потім він просто зник. З дитинства, мати майже не приділяла уваги дитині, більш того, Наталя Іванівна просто не любила Ірину, вона вважала її причиною всіх своїх негараздів, що саме через дочку вона не досягла всього про що мріяла. Дівчинка росла сама по собі, як то кажуть — немов бур’ян при дорозі. Більшу частину свого часу Ірина проводила на вулиці. То з дітьми в ліс втечуть, то на річці днями бовтаються. Коли Ірина пішла в школу, її мати навіть не знала, як вона там вчиться і взагалі чи відвідує школу. Після закінчення дев’яти класів, мати відправила Ірину до тітки, в місто, щоб вона закінчила десятий, одинадцятий класи. Там Ірина також нікому не була потрібна, у тітки своїх двоє дітей, а тут ще й третя на шию. З рештою, як би там не було, Ірина закінчила школу і вступила до медичного училища. Там їй дали гуртожиток і вона зітхнула з полегшенням, що нарешті-то нікому не псує життя. В училищі вона вчилася добре, їй це подобалося. Занять, як це було в школі, вона не прогулювала, і з повною відповідальністю ставилася до навчання. Мати як і раніше не цікавилася долею дочки, не кажучи вже про якусь допомогу.

З фінансами було дуже складно, стипендія була крихітною, тому Ірина влаштувалася в кафе офіціанткою, працювала вечорами. Зарплата була не великою, але з чайовими їй вистачало. Одного вечора в те кафе завітав молодий хлопець; раніше Ірина його не бачила. Він був в компанії друзів, вони посиділи пару годин і розійшлися, залишивши досить великі чайові. На наступний день він знову з’явився, але вже сам. Повечерявши, знову залишив щедрі чайові, пішов. Так тривало тиждень. А одного разу він не прийшов, Ірина навіть занервувала. Але коли вона закінчила роботу і поверталася в гуртожиток раптом почула: — Ірина! Здається так Вас звати? — Запитав знайомий голос з темряви. Ірина не розгубилася, вона впізнала голос відвідувача кафе. — Так, Ірина, а як звуть Вас? І може ви вже вийдете з темряви, — сказала дівчина. Хлопець несміливо підійшов, в руках він тримав букет квітів, соромливо простягнув їх Ірині і тихенько сказав. — А я Богдан, вибачте, що налякав, ось, це Вам. — Так я зовсім і не злякалася. Ну, то може проведете мене до гуртожитку. — Посміхаючись, сказала Ірина. Хлопець провів її в гуртожиток, потім трохи знітився і запитав: — А можна я завтра знову вас проводжу? — Ну, я ще подумаю. Можливо і можна. — Ірина дістала блокнот, щось швидко написала і простягнула папірець Богдану.

Хлопець розгорнув папірець і радісно посміхнувся: там був номер її мобільного. Богдан був старше Ірини на три роки. Він був із забезпеченої сім’ї і працював в сімейному бізнесі. Загалом, забезпечена молода людина. На наступний вечір вони знову зустрілися і так зародився їх роман. Він частенько зустрічав її після роботи і вони могли всю ніч кататися по нічному місту, а перед самим світанком, Богдан відвозив Ірину в гуртожиток. Всі дівчата їй заздрили. Через півроку Богдан зробив Ірині пропозицію і вона погодилася. Ірина відчувала себе найщасливішою дівчиною в світі. Весілля було просто шикарна. Було дуже багато запрошених, серед них була і Наталія Іванівна. Чесно кажучи вела вона себе не красиво і весь час всім розповідала яка вона бідна мати і як добре виховала свою дочку. Це було дуже огидно і соромно. Після весілля Наталя Іванівна не поспішала повертатися в село.

Коли Ірина її про це запитала, вона нахабно відповіла: — А чому це я повинна кудись їхати, я твоя мати, я тебе виростила і буду з вами жити. — Ірина розгубилася. Найменше вона хотіла бачити поруч свою матір. Богдан можливо і не хотів, але все-таки дозволив Наталії Іванівні жити з ними. Квартира у них була трикімнатна, тому місця вистачало. Виганяти її не збиралися, яка ніяка, але все ж мати. Але спокійно Наталія Іванівна жити не могла, почала просити у Богдана гроші на свої дрібні витрати. Богдан не відмовляв їй, але суми, які їй були потрібні, росли все більше і більше, і це початок вже набридати. Мало того, Наталя Іванівна почала запрошувати в квартиру якихось незрозумілих друзів, які вели себе зовсім по-хамськи. Це тривало рік. І тоді терпець у молодят лопнув. Вони виставили Наталію Іванівну за двері. Скоро у молодят в родині буде поповнення. Вони живуть щасливим і дружною сім’єю, але почуття провини перед Наталею Іванівною їх ніяк не покидає.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *