Весілля у Галини і Василя було в будинку нареченої. Скликали близьких сусідів, зварили картоплі. Коронною стравою був вінегрет. Так і відзначили цю подію. У селі все над ними сміялися …

ПОЛЕЗНОЕ

Весілля у Галини і Василя було в будинку нареченої. Скликали близьких сусідів, зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою був вінегрет. Так і відзначили цю подію. У селі все з них сміялися, а вони все життя разом прожили в любові та злагоді. У селі Гальку всі рахували не дуже красивою, тому що зростанням вийшла вище всіх хлопців. Дівчина легко дрова рубала і могла сама зорати добрий шматок поля. Ніхто і не думав, що вона заміж вийде. «Хто ж її візьме, з нею ж жоден чоловік не позмагається », — перешіптувалися односельчанки. А вона всіх здивувала, коли її взяв і посватав маленький, худий, як щипавка,« міський »хлопець Василь. Стала дівчина такий, тому що іншого виходу у неї і не було. Батько не повернувся з фронту, мати залишилася з п’ятьма дрібними дітьми. У 50-х роках яка робота була в селі? Колгосп. Туди брали старих і малих. Тому науку дівчина залишила ще в сьомому класі і пішла допомагати матері на ферму. Коло корів, а їх у неї було цілих вісімнадцять, треба було ходити три рази на день. Вставала о четвертій ранку і крутилася весь день, як бджілка. Однак ніколи не нарікала. Встигала і на фермі, і вдома все запораті. Як весна або осінь приходили, то і за плуга бралася, щоб нікого не наймати. У праці і турботах минали роки.

Дівчата однолітки вже з хлопцями під вербою сонце зустрічали, а на неї ще жодного разу хлопець і не глянув. У липні село жило очікуванням весілля дочки парторга. Для молоді то повинна була бути велика оказія, бо ходили чутки, що приїдуть з міста. Це тобі не проста скрипка діда Федосєєв, а справжній духовий оркестр! Як подружку запросили і Галю. — Чого піду туди? Я і чобіт людських не маю, і одягу хорошою, — відповідала дівчатам. Правда, вдома матері все-таки вдалося мало не штовхати випровадити дочку: » Іди, хоч почуєш тих музикантів. Мені розповіси. Коли ще така можливість представиться? Так і протягуємо біля корів «. В душі собі зізналася, що самій цікаво побачити, яка та весілля. Вона так і не затанцювала жодного разу ні запальною польки, ні краков’яка. Зате їй дуже сподобалася музика. І музиканти такі смішні були. Чи не в полотняних сорочках, як їх сільські хлопці, а в якихось картатих піджаках. Їй сподобався високий трубач. «Ех, куди мені до такого красеня …» — тільки й зітхнула. Це весілля було єдиною світлою плямою в її житті, але і та поступово почала втрачати свій яскраве світло в сірих буднях. Але одного вечора в сіни хтось постукав. — Кого це на ніч принесло? — запитала мати, яка вже примостилася на печі. -Піду-ка запитай. — А хто там прийшов? — крикнула через двері. — Відкривайте, свати приїхали! Галька остовпіла від тих слів. — Хто хто? — перепитала тремтячим голосом.

— Так сватати вашу дочку будемо! Відкривайте! Прожогом вскочила в кімнату і давай стягувати мати з печі. — А кого ж сватати? Нінка ще 14 років, іншим ще менше. Хіба тебе? — ніяк не могла зрозуміти матуся. Коли відкрили двері, Галя ледь не втратила свідомість. Перед нею стояв цей міршавенькій музикант, якого недавно бачила на весіллі. І почалися розмови про червону дівчині і куниці, яка забігла в їх будинок. А під кінець сват завершив: » Хочемо цю вашу дівку заміж взяти, та не знаємо, як її звуть «. І ткнув пальцем на Галю. — Я тобі, дочко, так скажу, — радила в іншій кімнаті мати. — Красенів на всіх не набереться, а може, той хлопчина і добрим буде. Подавай рушники, я їх давно в скрині склала. Вона і сама розуміла, що тонким станом і писаним личком не вдалася, але навіщо ж їй такий? Але вибору не було-перев’язала несподіваних гостей вишитим полотном. Весілля було в їхньому будинку. Скликали близьких сусідів, щоб посидіти для пристойності. Зварили картоплі, шкварку засмажили.

Коронною стравою був вінегрет, одну пляшку розлили на всіх. Так і відзначили цю подію. Василь, так звали молодого, ріс сиротою, то з собою притягнув бубна, такі мав стан. Зате руки у хлопця були золоті. Жили собі і потихеньку господарювали. Василь ще й підробляв з товаришами на весіллях. За два роки і синочок у них знайшовся. Богданчиком назвали. З наро дженням дитини і Галя розцвіла, і Василь ніби підріс. Або це щастя їх так змінило? А потім і донечку Бог подарував. Люди згодом звикли до незвичної парі, правда, прізвиська не забули. У будинку Галини і Василя було шумно. У цьому році 83-річна Галина Петрівна і 85-річний Василь Степанович відзначили «діамантову» весілля. Роки зігнули спину жінки — і зараз вона стала зростанням майже така, як і чоловік. Двоє дітей і троє онуків з правнучкою приїхали в гості. — Знаєте, дітки, як я спочатку соромилася з ним ходити, наплакалась від насмішок, — зізналася за святковим столом рідним бабуся. — А тепер всім скажу, що кращого чоловіка мого Василя в селі не було. Тому що з лиця воду не пити, і важко з ким-небудь життя прожити. А мені все-таки з чоловіком дуже пощастило.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *