Я живу одна, чоловіка у мене немає, так вже вийшло. Зате є вже дорослий син – моє щастя на все життя. Життя мене “ломало” – зі своїми батьками я посварилася через те, що стала матір’ю без чоловіка, орендувала квартири, працювала, не покладаючи рук. Так і не помирившись з батьками, я успадкувала їх квартиру, коли їх не стало, а зараз не знаю, як вимолити у них вибачення, коли вони на тому світі. Але все ж, труднощі в житті зробили мене сильнішим. Я ще в дитинстві синові говорила: «що б не трапилося, я все буду робити заради тебе – і в щасті і в труднощах!». Я стежила за будь-яким подією в його житті і в усьому намагалася допомагати: син відставав у навчанні, я брала підробіток для репетиторів, або збирала йому на подарунки, про які він мріє. Ні, він не примхливий і не вимогливий, просто це так я хотіла – щоб його радувати. Так, завдяки мені, він відучився в універі і пішов працювати в головний офіс великої будівельної компанії. Але поки він «набирала обертів» в кар’єрі, вирішив одружитися. Наречена, звичайно, красуня, нічого не сказати – мій син простіше.
Свати спочатку не хотіли ніякої помпезності, сказали, що краще за все посидіти вдома, вузьким колом, своєю ріднею. Я бачила, як з цього приводу переживають молоді, особливо наречена, адже будь-яка дівчина хоче лімузин і весільну сукню. Подивилася я на смуток молодят і пішла брати кредит: 120 000 гривень на три роки, платити в місяць трохи більше чотирьох. Важко, звичайно, з моєю зарплатою в 12 000, але нічого не поробиш – вже якщо у мене не було весілля, нехай син відірветься! Свати сказали, що я збожеволів, але тут же взялися організовувати весілля – на мої-то грошики! Навіть встигли пересваритися в процесі: яку сукню краще, а ресторан престижніше. Ох, я тільки встигала помічати, як стрімко витрачаються мої гроші. Син мене лаяв за марнотратство, але я все одно була рада, бачачи, як він пишається мною. Найсмішніше, що з нашого боку на весіллі було всього 17 гостей, а з боку нареченої – 43! Але платила я, свати тільки подарували молодятам кішку “сфінкса”, мовляв – молоді таку хотіли! А я витратилася на все – від костюмів до ресторану.
На жаль, син з невісткою почали сваритися вже під час спільного побуту: не розрахували сили і потреби один одного. Всі їх кидалися мирити, було затишшя, але ненадовго, і так два роки в постійних непорозуміннях. Син узяв на себе квартиру, взяв на виплату вже тоді, коли їх союз розвалювався. Невістка після розлучення забрала кішку і пішла до батьків. І цей рік видався такий, що через ситуацію в країні з роботою стало складно, пішли прострочки за кредитами, вічно кручусь і ніяк. У сина незручно просити, у нього теж на квартиру багато йде, та ще й нове кохання з’явилася. Загалом, набралася нахабства, прийшла до сватів. Взяла з собою звітність по весіллі, показала, що витратилася в основному на їх гостей, попросила допомогти мені закінчити цей рік з виплатою, нехай вони мені хоча б по 2000 дають, незважаючи на те, що наші діти розлучилися.
Вони мене вислухали як недоумкуватий і сказали, що з самого початку не були налаштовані на пишне весілля, пропонували справити будинку, так що вони нічого платити не будуть. Ну, якщо вони не хотіли ніякого пишного торжества, то чому ж стільки гостей в ресторан запросили? Халява солодка? Мене виставили за двері ні з чим, я їх тільки попросила сина нічого не говорити, адже він думає, що я регулярно сплачую, не хочу його лякати. Але йшла додому з важким серцем: сватів двоє, а я одна, через за 2000 вони б не збідніли. Як же люди люблять халяву, коли все безкоштовно дається! Дуже прикро! Я, звичайно, якось викручуся, не вперше, просто неприємно, що такі люди на шляху зустрічаються. Ну і що, що я їм тепер не родичка! Чужими грошима колись приємно було кидатися і купу людей запрошувати! Несправедливо все це!