— Я втомився від тебе я втомився від сім’ї, я хочу пожити окремо, розібратися в собі — сказав мій чоловік одного разу

ПОЛЕЗНОЕ

— Я втомився від тебе, я втомився від сім’ї, я хочу пожити окремо, розібратися в собі, — чоловік потряс мене цими словами, — мені з тобою стало нудно, я так давно не був один, я беру тайм-аут. Ми прожили в шлюбі 10 років, нам обом по 35. Нашому маленькому синові всього лише 3 роки. 6 довгих років ми намагалися завести дитину. Перевірялися, лікувалися, пробували, ловили сприятливі дні. Коли тест показав дві заповітні смужки, чоловік ридав від щастя, стоячи на колінах. Коли мене виписували з полог ового будинку, в спальні не було вільного місця від квітів. І ось тепер він втомився. Чоловік діловито збирав свої речі, залишивши тільки зимовий одяг, кидав їх у сумки, не помічаючи дитини, що тулилася до його ніг, зрідка, роблячи перерву, щоб «випи ти» коньяку на кухні. Мабуть спир тне йому додавало хоробрості і впевненості. Він пішов. Я залишилась. Ми жили в моїй спадкової квартирі, тому хоча б з дому мене ніхто не вижене.

— Він напевно когось собі знайшов, — запевняла мене подруга Ніна, — втомився він, важко з дитиною йому, бідному. Всі мужики такі, не будь дурепою, не чекай, йди і подавай на аліменти. Можна навіть до розлучення, на що ти жити будеш, поки твій благовірний буде відпочивати і про життя думати! Так, нема на що. З роботи, за наполяганням чоловіка, я звільнилася, коли дитині було півтора року: — Ми так довго чекали сина, — сказав мені тоді Денис, — не місце йому в садках. Сиди і виховуй дитину. Я цілком вас обох прогодую. Я сиділа з дитиною, жила інтересами чоловіка і сина, самовіддано створювала затишок, розділяючи всі бажання свого чоловіка. Заробляв він досить, грошей на господарство і мої потреби давав, не питаючи звіту. Так що через тиждень після того, як пішов чоловік, я пішла в суд, щоб подати на аліменти, а вдома шукала роботу.

Мені пощастило, на моїй колишній роботі як раз пішла на пенсію моя колега, виходь хоч завтра, питання тільки в тому, що місця в садку не було, я ж не вставала на чергу. Моя мама запропонувала свою допомогу в ролі няні. — Будеш приводити онука до нас, — сказала мама, — так, мені важкувато буде на 7-му десятці з твоїм бешкетним, але що ж тепер поробиш! Тільки підкидай грошенят трохи, щоб я продукти йому купувала. Це було розумно і справедливо. Пенсія у мами маленька, на перших порах я позичила грошей у тій же подруги: треба було і нам з сином є, і їздити на роботу і з роботи. Чоловік не подзвонив ні разу. Чи не впізнавав, чи є що нам з сином є, чи є мені ніж оплатити комуналку хоча б за той місяць, коли він ще жив з нами. Нічого, тиша. Я все побачила сама. Наш тайм-аут у відносинах виглядав миловидної брюнеткою років 25, стрункою і високою. Мій чоловік сидів з нею на відкритій веранді кафе недалеко від моєї роботи, ймовірно він навіть не подумав, що я зможу якось там знову опинитися. Я просто зняла солодку парочку на камеру мобільника і пішла своєю дорогою. Моє життя почало налагоджуватися.

І знаєте, я раптом зрозуміла, що без нього мені краще. Спокійніше і чистіше стало в будинку, не треба було купувати і готувати їжу, яку він любив, а я терпіти не могла. Ніхто не розкидав речі по квартирі і не залишав після себе брудну ванну. А ще я зрозуміла, що я інша. Зовсім не та, що була в шлюбі. Що, виявляється, я люблю більше хокей, ніж футбол. Що духи, які стоять на моєму туалетному столику, які так подобалися чоловікові, мені просто огидні. Що я ненавиджу свій колір волосся, понуро каштановий, на якому наполягав чоловік. Що мені підходить коротка стрижка, а не довге волосся. Що кросівки прекрасно поєднуються з сукнею, а помада нюдового відтінку — це зовсім не моє. Невже всі ці 10 років я розчинялася в свого чоловіка, переставши бути самою собою? Я стала повертати собі себе по шматочку, по крапельці.

Почавши заробляти, через три місяці я отримала підвищення і прибавку до зарплати. Змінила ненависні сукні на джинси і ділові брючні костюми. Перефарбувала у всій квартирі стіни в зовсім інші кольори, ті, які подобалися особисто мені. І подала на розлучення. З моменту свого відходу, а пройшло 8 місяців, чоловік не подзвонив ні разу. А через 2 дні він з’явився в суд. З квітами та фруктами. — Я подумав, розібрався в собі, я не проти повернутися, — заявив мені чоловік, — о, який у нас безглуздий колір стін в коридорі. І навіщо ти обрізала волосся, тобі так не йде. — Я теж розібралася в собі, — відповіла я. — Зачіска мене влаштовує, а як звуть наш з тобою «тайм-аут»? Вона дала тобі відставку? Я показала чоловікові фото на телефоні. — Я не хочу, щоб ти повертався. Я теж подумала і зрозуміла: мені краще без тебе. Чоловік почав говорити, що я егоїстка, що я не думаю про сина, який залишається без батька.

Що я нікому не потрібна майже в сорок років, та ще й з дитиною. — Про сина я думала всі ці 8 місяців, які його тато розбирався в собі. Я думала про те, чим нагодувати дитину, з ким його залишити в мої робочі години. І так, я егоїстка, це, виявляється, так приємно. А на рахунок того, що я нікому не потрібна в сорок років, ти не правий. Я потрібна. Дуже потрібна самій собі. Мене у себе так довго небуло. Я закрила двері за колишнім чоловіком. Я ні про що не шкодую. І я буду наполягати на розлучення. У відносинах не буває тайм-аутів, якщо вони, ці самі відносини, справжні. Як ви вважаєте, жінка правильно поступила, що не повернулася до чоловіка?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *