Ще чого, така крута квартира у самого метро Мама адже твоя не молодиця, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім ці квадратні метри наші будуть

ПОЛЕЗНОЕ

Після весілля молодята оселилися в моїй не маленькій квартирі. Місця всім вистачало. Я була щаслива, що нарешті-то у мене з’явиться дочка, про яку так колись мріяла. Рівно через дві неділі після життя в одній квартирі, до мене підійшов розгублений син, і завів дивну, як на мене розмова. — Мам, ми з Уляною вирішили харчуватися окремо. Завтра купимо новий холодильник, будемо там свої продукти зберігати. В душі все перевернулося — Синку, а чому? — Нам так зручніше. — промимрив син і побіг на роботу. І справді на кухні, яку ми колись так любовно обставляли з чоловіком, з’явився ще один холодильник. Мені дуже хотілося тоді сказати: «Спасибі, діти, що замок не повісили!» Стрималася. Нехай буде так, як вони хочуть, але по моєму це нерозумно купувати другий холодильник і окремо готувати. А молоді саме так і стали робити.

Було б півбіди, якби Уляна готувала нормально, але вони обидва працювали з ранку до вечора, вдень харчувалися в кафе, а ввечері в хід йшли напівфабрикати, розігріта піца, і інша їжа на швидку руку. — Діма, ти чого блідий такий? — злякалася я якось побачивши з ранку сина. — Щось шлунок болить, — поскаржився він. — Це все ваша сухомятка! І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон. Ще кілька років тому синові сказали берегтися, рідка гаряча їжа була йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати повноцінне друга Мою їжу він в присутності дружини не їв звичайно. Нещодавно я вийшла на пенсію, тепер могла куховарити з ранку до ночі, і всі були б задоволені. Так ні, Уляна не згодна! Я все-таки почала змушувати Дмитра є нормальну домашню їжу. Те рано подловлю, то в обід він прибіжить.

Але одного разу нас застукала невістка. Вона раптом з’явилася з роботи раніше і застала картину: Дмитро сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом. Що почалося! — Дмитро, що відбувається ?! — Улянка, розумієш, мені захотілося гаряченького — Тобто тобі не подобається, як я готую, — Уляна звузила очі. — Люба, ти готуєш чудово, але рідко — втрутилася я. — У сина хворий шлунок, сухомятку йому не можна. Далі була суперечка, немає, моя невістка — вихована жінка, вона не сварила нікого не ображала. Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально обливала Дмитра. В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж винна? Далі більше. Уляна брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їх з Дмитром кімнату.

Ну і добре, мені було не важко, я ще не така стара. Але невістка примудрялася перетворити щотижневу прибирання в демонстрацію власної переваги. Вона з такою люттю метала ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це. А в кінці прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почорнів. — Діма, синку, поясни Уляні, що так робити не можна, — намагалася я достукатися до сина. -А що сталося? — А то ти не знаєш, — дратувалася я — багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила? — Мам, та не бери в голову. Вона просто сильно втомлюється. Увечері я почула, як Дмитро вмовляв дружину роз’їхатися. — Ще чого, така шикарна квартира в центрі в центрі міста! Ти що не тямиш? За неї ми в кращому випадку зможемо отримати дві одинички.

Мама адже твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша. Ось так вона зі мною вже прощається, чекає не дочекається, як я заберу на той світ! І залишу їм квартиру З того дня вирішила я жити за її правилами. Чи не хоче спілкуватися зі мною — не треба. В один із днів Дмитро вийшов стривожений з їх кімнати з червоними очима. — Мам, у нас є що-небудь від горла? — У тебе горло болить? — Ні, в Уляни. Зайшла я до них, Уляна лежала на ліжку з нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку. Незважаючи на її протести, викликала лі каря. Мені раптом стало її шкода: мама далеко, в іншому місті, пошкодувати нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку. Лі кар поставив діагноз, велів лежати і багато пити. Дмитро помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини. — Дякую, — прошепотіла невістка, і розплакалася. — Нічого, нічого, скоро все пройде — втішала я її. Прийшов син, дали Уляні ліки і вона заснула.

На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою. — Ольга Іванівна, дякую вам Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому себе так вела. Повірте, я не погана! — Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу. — Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками. Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І вирішила я, що у мене так не буде! Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю! Уляна відкинулася на подушку важко дихаючи. — Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна ж нервувати Увечері прийшов з роботи син застав дивну для нього картину: ми з Уляною сиділи поряд, розглядали його дитячий альбом і сміялися. Дмитро було відкрив рот, але швидко взяв себе в руки. — Я тут дещо смачненьке приніс, — сказав він, дістаючи з пакета піцу і круасани. — Дмитро, прибери їх куди-небудь, наша мама спекла такий смачний сирник, просто пальчики оближеш!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *