Чоловік мене кинув три тижні тому з немовлям на руках. А тут брат його сказав: — Я не кваплю і не наполягаю. Вийде — добре, не вийде — я все одно тебе не залишу, допомагати буду, — сумно відповів Ваня

ПОЛЕЗНОЕ

Чоловік мене кинув, три тижні тому. Як сказав — набридла йому сімейне життя, не для нього це — будинок, робота, діти. На моє запитання — а чим же він раніше думав? — нічого виразного я не почула. Розлучатися я відмовилася — дитині нашому року немає і буде не скоро.Це не завадило йому зібрати речі і проводити вільні від сім’ї вечора невідомо з ким. Пішов чоловік — прикро, але ладно. Краще зараз, ніж після 10-20 років спільного життя. Та й сама винна — вибрала в супутники життя ненадійного людини. Погорювала я погорювала, і вирішила жити далі. Тим більше у мене дитина, якій я потрібна.Декретні поки платять, ще рік будуть платити. Потім — аліменти, дитину в садок і на роботу. Квартиру орендовану на кімнату зміню, щоб дешевше було. Головне — щоб з сусідами повезло. Можна, звичайно, до мами, але вона житті не дасть — ніколи їй мій чоловік не подобався, так що мама точно заклює. Якщо вже зовсім тяжко буде — свекруха допоможе, не відмовить. Не мені — так онукові.

Онука вона любить, він у неї єдиний.У чоловіка є старший брат, але своїх дітей у нього бути не може, на жаль. Коли він про це дізнався — розпався його шлюб, там дитина нагуляний виявилася. Ваня, брат чоловіка, і радий був пробачити дружину, але та речі зібрала і до справжнього батька своєї дочки усвістала.Свекруха, як дізналася про витівку сина, відразу до мене прийшла. А життя моє, як виявилося, вона вже розпланувала. Почала мене за Ваню сватати, щоб онука не втратити.- Вийдеш ти заміж і не побачу я онука. А тут — і син у мене надійний, і ти йому подобаєшся, і дитини твого як свого виховає — він же йому не чужа, а племінник. До нас переїдеш, як сир у маслі кататися будеш.- Бачила, який син у Вас надійний. — відповіла я. Сім’ю кинув і по клубам ходить, пригоди шукає.

— Так то молодший, весь в батька свого! А старшенький у мене — золото, сама знаєш. Ти — дівчина красива, ти подумай, чи не рубай з плеча, може, що й вийде. — сказала свекруха і пішла.А я задумалася. Так згодна. Іван — хороший. Мій чоловік, у порівнянні з братом, завжди програвав. Той і працьовитий, і господарський, не п’є, не курить, руки не розпускає. Нонеправільно це. Була б любов — інша справа. А з іншого боку — чи багато мені щастя ця любов принесла? Я вирішила взагалі про це не думати. Свекруха даремно боїться, її спілкуванню з онуком я перешкоджати не буду точно. Вона-чудова бабуся, а більшого мені від неї і не треба.Квартиру ми оплачували на два місяці вперед плюс застава. Господиню я попередила, що з’їду, і що оплати більше не буде. Навіть підробіток собі знайшла — коментарі строчити. Платять, правда, копійки — але і то хліб. Та й я поки не сильно потребую — зарплата у мене нормальна була, декретні НЕ мізерні.

Став Ваня до нас в гості заходити, з приводу і без. Те памперси принесе, то харчування дитячого. І все з квітами, цукерками та іграшками-брязкальцями. Я вже з ним поговорила, пояснила, що нічого у нас не вийде, що неправильно так.
— Я не кваплю і не наполягаю. Вийде — добре, не вийде — я все одно тебе не залишу, допомагати буду, — сумно відповів Ваня на моє сумбурне пояснення.Ех, не за того я брата заміж вийшла. Але що зараз — то що вже поробиш? Ще й чоловік одумався. Прийшов, віник приніс. Вручив, давай руки до мене тягнути. «Кохана, мила, не можу без тебе, давай знову зійдемося».- Ти вважаєш, так можна? Влаштував собі відпустку від сімейного життя, кинув мене з немовлям на руках. І одне «прости» все виправить? Ні вже, дорогий. Нам і без тебе добре — я випровадила чоловіка за двері і закрилася в квартирі.

Кошмар настав, коли чоловік знову пріщел і з Ванею зіткнувся. Слово за слово, зав’язалася у них бійка. Я втручатися не стала — самі розберуться, не маленькі. Пробачити чоловіка я не можу, так не робиться. Та й не вірю я в його каяття. Ось шкарпетки чисті знадобилися та за борщами скучив — вірю. А в те, що сім’я потрібна — не вірю.З Іваном я відносини будувати теж не хочу. Одна я точно не пропаду-не маленька. Що їм від мене треба? Як вони не розуміють? Ще й свекруха, про бійку дізналася і застрибала відразу.- Вибери вже, не муч моїх дітей! — зажадала вона. Я їй пояснюю, що не потрібні мені її діти, ні один, ні другий.- Так як так? Як же ти одна, без чоловіка? — оторопіла вона.- Нормально я одна без чоловіка. — посміхнулася я. А все татові спасибі. «Вчися, дочка, треба вчитися. Потім побудуй кар’єру. І тільки потім про дітей подумай. Чоловіки, повір мені, брати ненадійні. На себе тільки сподівайтеся «.Так що, не пропаду я без чоловіка. А синів своїх хай свекруха собі залишить, мені не треба, спасибі.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *