»Ні ні Ви — святі. Бачили ми, яку дочка виховали » — заявили нам свати. Як же тепер жити з таким ставленням?

ПОЛЕЗНОЕ

Оксана, потрапивши в чужу сім’ю після одруження, як не старалася, не могла звикнути до нових порядків. Тут всім заправляла свекруха. Звичайно, мала на те право, бо ще молода, забезпечена, повна сили і планів на майбутнє. Син у всьому слухався матері. Виходить, і невістці то Бог велів. Оксана і не проти, якби новоспечена мати не втручалася в кожну дрібницю їхнього життя. Що одягати, з яким подарунком йти до друзів, коли якраз в пору засміятися, а коли сумувати Здається, все було під контролем. Пройшов рік, але нічого не змінилося. Оксана, привчений з дитинства до самостійності, ініціативна й енергійна (в класі, в технікумі була серед лідерів і активістів), прагнула зробити їх з чоловіком кімнату такий, як вона хотіла. Обережно поділилася планами зі свекрухою. Що тут зчинилося! Якби знала- Ще зовсім рано тобі керувати в моєму домі, — сказала свекруха. — Чого ти хочеш від цієї кімнати? Нещодавно капітально відремонтували. Зайві гроші витрачати?- Грошей ми у вас не будемо просити. Самі все владнаємо.- Не смій перебудовувати ці стіни! Без моїх рук тут жоден камінчик не ліг!

Можна подумати, що будувала будинок тільки вона, а всі інші байдики били! Оксана помовчала, закрилася в кімнаті і до вечора з неї вже не виходила. А свекруха ніяк не могла заспокоїтися. Ще довго говорила, — ймовірно, сама з собою, — доводячи, що зараз вона-найголовніша тут.Отже, день проходив за днем, і ніхто більше не намагався висловлювати свої «проти» або проявляти ініціативу. Все вирішувала одна особа. За всіх: і за свою сім’ю, і за синівську.Оксана і після народження дитини вважала себе зайвою в сім’ї чоловіка. Той бачив, що дружину гнітить обстановка в будинку, але і матері суперечити не міг. Чи не навчився. Оксана запропонувала щось придумати з власним житлом: мовляв, її батьки допоможуть, хай буде своє гніздечко, де вона буде відчувати себе господинею. Але чоловік нехтував її пропозиціями- Мамин синочок! — кинула зле. — Жодної власної думки! Що, все життя думаєш за мамину спідницю триматися?У відповідь — мовчання. Тільки брови сіпнулися від подиву: і де ти, дорога, так навчилася говорити?

Оксана зрозуміла, що саме це він хотів запитати, і відповіла на питання, що зависло в повітрі:- Від твоєї мами! Чого-чого, а цього навчилася.Зібрала хлопчика — і до своїх батьків. Ледве з роботи не звільнили. Добре, мати спохопилася. Переступила поріг рідної домівки-від хвилювання аж подих перехопило. Дитинством повіяло з кожного куточка.Старі фотографії на стіні, серветки, їх вишивали разом з матусею довгими зимовими вечорами (років і років їм від народження), на кожній поличці в шафі, під горщиками з вазонами. А там навіть квіти не ростуть, — сказала, тамуючи сльози. — Скільки не садила, а вони соткнутся з землі, трохи позеленеют і в’януть.- Мабуть, світла мало, — тихо відповіла мати, хоча знала, що не те у дочки на умі.Мало світла і тепла. І все.Візит з свекрушіного будинку не забарився.- Ви думаєте, що все так просто? — ще з порога почала. — Як хочете, а дитина теж наш.Оксані аж погано стало від того крику.-Не кричить — ка, свахо, — спокійно мовив батько. — Це у себе в будинку можете, а у нас не треба. Не звикли ми

— Ні ні! Ви-святі. Бачили ми, яку дочку виховали.Тиша. Важка, густа, тягуча.- Може, ти, зять, щось сказав би?
Той тільки плечима знизав. Заплакала дитина, прокинувшись від шуму і суєти в сусідній кімнаті. Його галаслива бабуся засюсюкала до малого: мовляв, бачиш, яка в тебе мама погана, зібрала малого від батька рідного, заховати хотіла, але вони цього не допустять. Чи не допустять, щоб хлопчик ріс без батька і повноцінної сім’ї. Мама ж тільки себе любить, а майбутнє дитини її, напевно, не обходить, бо не знає, як це воно — самій сина на ноги ставити.
Все в Оксаниному будинку перезирнулися. Ось як воно! В » лагідному «зверненні до маломго скільки докорів і звинувачень прозвучало!- Ми ніколи до вас не повернемося, — глухо сказала Оксана. — Упораємося без вашої допомоги.
— Ти бачиш, яка розумна! А про чоловіка свойого не подумала? Як він без сина?- Ось і кажу йому: чи син, чи пекло в вашому домі. Йому вибирати — я не жену. Навпаки, хочу, щоб до життя трохи призвичївся, а то виріс під вашим крилом, як беззахисний жовторотий каченя.

Мати гримнула на Оксану, здивована такою відвертою агресивністю. Так! Не дарма пройшли роки в свекрушіному будинку.
— А тепер послухайте моє слово. Ви, сваха, так і не зрозуміли, що діти вже виросли. У самих уже діти підростають. Те, напевно, їм вирішувати, як бути далі. Якщо відверто, я за те, щоб до вас більше не поверталися. У нас жити? Хай живуть! Але краще буде, ймовірно, якщо будуть жити самі, без наших з вами повчань. Давайте допоможемо, і пусть творять свою сім’ю. А то, виходить, мають за плечима мало не по три десятка років і нічого самостійно не зробили, не добилися.- Не дочекаєтесь! Ти додому? — це вже до сина.Той, як укопаний, встав посеред кімнати: зупинив погляд на дружині, яка міцно притиснула до себе сина. Пішов, не озираючись, обережно закрив за собою двері.- Зрадник! — кинула услід Оксана. — Мама дорожче всіх і все, — це вже до себе.Батьки усамітнилися у себе і її більше не турбували. Увечері, коли малюк морщив носика і сонно потирав маленькими ручками очі, в вікно постукали. Оксана здригнулася. Чоловік!- Я до вас…- Втік? — запитала підозріло.- Чого втік? Речі забрав, — поставив нехитрі пожитки в кутку. — Говорили, що бачити нас більше не хочуть. А я повертатися не хочу.

Телефонний дзвінок прорізав тишу напівсонного будинку. Оксана підійшла, взяла трубку.- Це ти у всьому винна. Онука зібрала, і син втік. Я тобі цього ніколи не пробачу.Коли малому виповнився рік, Оксана запросила в гості свекруху, хоча не дуже сподівалася на візит. Але на цей раз помилилася. Гості таки прийшли. Раділи онукові, про справи розповідали, і не було в розмові ні повчань, ні переваги, ні безпідставної підозрілості і вічного невдоволення собою і світом навколо.- Виходить, якби не втеча, то і не бачити їм згоди і спокою? А втім, яка різниця?- Давайте все до столу! — крикнув молодий господар з рушником через плече.Його мати тихенько, краєм ока спостерігала, як господарює її син в новому будинку. Нічого не сказала, а що подумала в ту мить — ніхто не здогадається

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *