Коли син привів додому невістку, батько прогнав їх обох. Але потім він все життя шкодував про свій вчинок

ПОЛЕЗНОЕ

Дід Микола сумний і похмурий сидів на старій, вже давно перекошеною лавці біля свого колись ошатного тину і спостерігав, як на сусідньому дворі грали дві маленькі, гарненькі і щасливі дівчинки років шести. Одна сплела з польових квітів великий яскравий віночок, прічепуріла до свого русявого волоссячко, її сестричка зосереджено штовхала маленькоъ паличкою їжачка до паркану.Раптом у діда Миколи по зморщеному обличу поповзла непрохана сльоза. Можливо, його захопила несподівана думка, що стрілою пролетіла крізь його далеку пам’ять. Адже і на його дворі могли б зараз бігати маленькі внучата і радувати старече серце веселим і дзвінким шумом. Але свого часу не зрозумів старий, у чому людське щастя.Було це років тридцять тому. Микола Спиридонович, бригадир колгоспних будівельників, як раз скінчив будувати новий будинок, хороший, з верхніми карнизами, на шість кімнат, можливо, кращий в селі.
Адже можливості будувати мав, та й майстром був на всі руки. І Галя, дружина його, була вірною помічницею і хорошою майстринею. Скрізь вона встигала: і на фермі в передовиках ходила, і на городі справлялася, і готувала смачно. До того ж Миколі в будові була славним підсобником. І син, який працював шофером в колгоспі, не стояв осторонь від домашніх справ.

Пишався Микола Спиридонович своїм господарством. Буде, що залишити в спадок єдиному синові Віктору. А той, у свої тридцять, все ще холостяковал і зводив з розуму місцевих дівчат своєю красою. А дівчат на ту пору в селі було багато, і одна красивіша за іншу.Але скільки хлопцеві ні гуляти, все одно якась красуня з чарівними очима поведе до вінця. Так і сталося. Закохався Віктор в сільську красуню Настю, з околиці села. Закохався, як підліток в школі. Звичайно, в таку дівчину гріх не закохатися: вона, немов орлиця ходила сільськими дорогами. На неї тільки глянути і серце завмре: все жіноче при ній, коса, як важкий сніп спадала на плече, темні променисті очі, просто спопеляли. Але Віктору не знадобилися якісь хитрощі або пастки, щоб заволодіти її серцем. Сама дівчина поклала голову на його плече. Сама віддалася молодий чоловічій силі, немов так на роду було написано. Вже і через кілька днів, особливо не переймаючись домашніми турботами і думкою батьків, Віктор заслав сватів в будинок Насті.А вже на наступний вечір прийшов з нареченою в свій будинок. Упевнений був: батьки сприймуть його наречену, як рідну дочку

Батько вийшов з будинку і зустрів молодят — не як чужих людей, а як заклятих ворогів. Очі у нього були налиті кров’ю, як у бика на кориді. Кулаки стиснуті до хрускоту:- Ти кого, йолоп, в будинок привів ?!Віктор побілів і лише спромігся міцніше притиснути до себе дівчину, немов відчуваючи темну грозу. А батько продовжував:- Тобі що, очі поволокою занесло? Ти з глузду з’їхав? Хіба ти не знаєш, хто її батько? — і сам же дав відповідь. — Він же в тюрмі сидів!На цей шум вибігла з будинку Галина. Може, і щось хотіла сказати, але зустрівши гнівний погляд чоловіка, застигла на місці. Лише міцно сплела руки перед собою.- Я для кого ці хороми будував? Для її батька-турмака? Щоб він прийшов і своєю присутністю оскверняв поріг мого будинку ?! Я, шановний в селі людина, не допущу такої глузування наді мною! Геть звідси обидва!Ще син не встиг звільнитися від сказаного, як Настя вирвалася з його міцних рук і кулею полетіла з цього непривітного двору. Віктор ще якусь мить роздумував, а потім стрілою кинувся наздоганяти дівчину.

Він не побачив, в якому напрямку побігла Настя. Вдома еї не було. Вулиці вже спорожніли. Майже до ранку хлопець бродив по сільськими вулицями, полями і чагарниках в пошуках нареченої. Але все його пошуки виявилися марними. Настю він не знайшов.Важко зараз гадати, чому Віктор прийняв наступне рішення: чи хотів він наздогнати дівчину на своєму газику, чи хотів втекти від нестерпного сорому і пекучого болю серця, але … перш за все, причиною стало душевний стан хлопця, велика швидкість і слизька дорога, адже вдень пройшов рясний літній дощ .Спочатку машина врізалася в вербу, яка росла над ставком, а потім полетіла в воду Лише на ранок неживого Віктора витягли з води. На похорон хлопця зійшлося все село. Ледь чутно посинілими устами плакала мати. Вовком з-під лоба дивився батько. І Настя прийшла на похорон, довго стояла в стороні, а потім різко підбігла до гробу, тицьнув обличчям в рідне, хоч і мертве обличчя, і залилася гіркими сльозами

На цей раз Микола змовчав. Чи не лаяв ненависну йому невістку. Лише облича його поступово темніло, і чим більше воно темніло, тим світліше ставали волосся на голові.Настя тім же влітку поїхала з села. А через рік померла Галя. Поховали її поруч з ще свіжою могилою сина І залишився Микола Спиридонович сам царювати в своїх кращих в селі хоромах А сьогодні дід Микола сидів на лавці, біля свого будинку, витирав непрохану сльозу і заздрив сусідові Івану, до якого і діти часто в гості навідуються, і внуки на весь двір щебечуть. Чи не в змозі більше спостерігати за чужим щастям, стара людина, стогнучи від болю в спині і в душі, повільно підвівся і поплентався до свого дому. У будинок, де втратив здоров’я, нерви, а головне — на яку проміняв свою сім’ю. Кому тепер потрібні ці хороми? Дід Микола тепер живе в одній кімнаті, а в інші тижнями не навідується. А для чого йому сьогодні одному стільки добра? Та й, якщо добре подумати, хіба добро у великому будинку, дорогий машині або велику суму грошей? Таке добро тільки молодим потрібно, а для старих людей найбільшим в світі скарбом є діти і онуки.

Якщо у тебе їх немає, то навіть при мільйонних станах — ти найбідніший! Однак люди це розуміють лише на схилі років і, швидше за все, тоді, коли вже змінити нічого не можна.Сьогодні самотній дід Микола все частіше звертає свій погляд на північну околицю села, де розташовується кладовище. За свої похорони йому не потрібно переживати. Сільська громада поховає, кошти на чотири дошки знайде, і святий отець службу справить. Та й хата не пропаде — мешканці завжди знайдуться. Світ не без бідних людей.А зараз Микола Спиридонович, човгаючи хворими ногами, тікає від дитячого галасу в будинок. Тікає від людей! А від себе втечеш?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *