У свої майже 80 баба Люба не мала нікого: дочка, зять, онук — всі загинули. А тут через рік несподіваний дзвінок

ПОЛЕЗНОЕ

— Доброго ранку сонечко! Саме, найкраще. — Мама села до мене на краєчок ліжка і погладила по голові. — Який же ти у мене вже дорослий. Практично дорослий чоловік. З днем народження, Пашенько.Мама поцілувала мене в щоку і поклала на груди коробку.- Спасибки — я поцілував її у відповідь і вона вийшла з кімнати.Сьогодні 17 червня і мені виповнилося 17 років. Розгорнувши упаковку, я підстрибнув на ліжку. Новий наворочений телефон. Про таке я навіть і не мріяв! Два тижні тому на пробіжці в парку я втратив свій. А два тижні без зв’язку в нашому світі — просто якийсь кошмар. Тепер потрібно відновити всі номери і віддзвонитися друзям.- Паш, бабуся дзвонила — пролунав голос мами з кухні — вона тобі додзвонитися на старий номер не змогла. Передзвони їй.- Добре мам, зараз.Розібравшись з телефоном, я почав по пам’яті набирати номер бабусі7158 або 5871? Все таки 7158. Виклик пішов …

Любов Сергіївна доживала віку в старенькому будиночку на краю села.- Уже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Василя, чоловіка, вже 10 років як Бог покликав. А рік тому дочка, зять і п’ятнадцятирічний онук Пашенько загинули в автомобільній катастрофі, — баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою, — для чого живу? Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідних. Сусіди радять в місто перебратися, від дочки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна.Тільки що мені там однієї сидіти? На людей тільки з балкона і подивишся. А тут повітря. Курочки. Сусіди знову ж, майже рідні, все життя пліч-о-пліч живемо. Ні. Помирати треба на рідній лавці. Стара я вже місцепроживання змінювати.На столі задзвонив телефон. Подарунок дочки. Любов Сергіївна за звичкою заряджала апарат, хоча дзвонити їй було нікому. Ось уже рік як мовчав, а тут раптом задзвонив. Номер якийсь невідомий.- Алло- Бабцю, привіт! — пролунало в трубці. — Прости, що не дзвонив давно. Це тепер мій новий номер. Я старий десь загубив. Мама сказала, щоб я тобі подзвонив, а то ти хвилюєшся.

Любов Сергіївна притиснула руку до грудей і сіла на диван. Щось там у грудях защеміло.-Пашенька, онучок, це ти? — прошепотіла бліднучи баба Люба.- Звичайно я! Хто ж ще? — продовжувала віщати трубка. — Ба, прости, що ніяк до тебе доїхати не можу. Все намагаюся, намагаюся. І весь час щось заважає.- Пашенько, онучок, як ти там? — вже ридала в телефон Любов Сергіївна. — Я вже до вас зібралася. Так кіт Барсик тримає. Старий він вже. Кому без мене тут потрібен буде?- Ба, не плач. У мене тут іспити. Як здам і визначуся, куди мені поступати, так відразу до тебе на цілий місяць. Так скучив за твоїми пиріжками. Ти там тримайся.- Пашенько, квіточку мій. Спасибі, що зміг зателефонувати. Якщо зможеш, подзвони ще — продовжувала ридати бабуся.- Ба, ну ти чого? Хочеш щодня дзвонити буду? У мене тепер такий тариф хороший. Тобі дзвоню безкоштовно.- Батьки там як?- Як в раю! Мені здається, вони переживають другий медовий місяць. Все бабулька, мені пора. Завтра подзвоню. Цілу. Бувай!

У трубці почувся тиша. Любов Сергіївна піднялася. Підійшла до ікони і перехрестилася тремтячою рукою. А потім відправилася в магазин. Муки треба купити. І дріжджів. Залишилося два тижні. В очах баби Люби запалилися іскри життя.Пашка натиснув відбій. Дивна якась бабуся сьогодні. З днем народження не привітала. Плакала. Здає напевно бабуся. Треба і правда кожен день їй дзвонити. Старенька вона вже. Скоро 60 років.Два тижні пролетіли як один день. Павло здавав іспити. Щовечора дзвонив бабусі і за розкладом розмовляв з нею. Розповідав про іспити. Про випускний. Бабуся, яка раніше любила повчати онука, тепер все більше мовчала і тільки зітхала.- Мам, я прийшов! — Павло пройшов у ванну вимити руки.З кухні пролунав незадоволений голос мами.- Паш, ми все розуміємо, що ти завантажений. Що у тебе іспити і надходження. Але ти можеш знайти хвилину і зателефонувати бабусі? Вона у нас одна залишилася. Вона дзвонить мені і скаржиться, що ти її забув.

— Отетеріти! — Пашка зайшов на кухню. — Ма, я їй кожен день дзвоню. Давай зараз стоїть перед тобою подзвоню і поговоримо втрьох.Павло набрав бабусин номер, збережений в телефоні.- Алло! Ольга Віталіївна! Поясніть мені і моїй матері, дружині Вашого сина, чому Ви говорите, що я Вам не дзвоню?- Пашенько, прости мене стару. Я на третій день зрозуміла, що ти помилився номером. Ну не змогла я тобі зізнатися.І відмовитися хоча б від ілюзії щастя. Від ілюзії, що моя сім’я жива.Через тиждень баба Люба пекла пироги. А Пашка з батьками їхав в село, знайомитися з новою бабусею.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *